Кілька різноманітних наметів тут пропонують туристам асортимент від меду до одягу й взуття (і не лише пляжного) та косметики з біжутерією. Нічого поганого в розвитку торгівлі в місті, здавалось б, нема, якби не кілька «але». Насамперед, дивує подвійний стандарт керівництва спортбази, яке роками забороняло на цьому майданчику паркуватись автотранспорту, що привозить туристів до басейну самої ж турбази.
Мовляв, автобуси та машини заважатимуть проїзду спецтехніки, і взагалі, це не проблема бази. (А проблема мешканців навколишніх будинків, біля яких паркуються автобуси, а туристи подекуди стають, в очікуванні черги в басейн, табором, залишаючи по собі купи побутового сміття). А тепер, виявляється, можна встановлювати торгівельні намети – і вони нікому й нічому не заважатимуть!
Друге «але» - це питання, чи перепадає місту щось з цих торгівельних точок? Скоріш за все - ні, адже, на відміну від приватних осіб, які мають платити за свої «точки» вздовж дороги по 61 гривні на день в міську казну, торговці з наметів якщо щось і платять, то хіба в касу спортбази. Ну, й нарешті, естетичний аспект.
Чи створюють різномасті дешеві намети образ курортного місця – з якого у багатьох гостей Берегова починається знайомство з містом? Навряд чи такий «шанхай» викликає позитивні асоціації – скоріш, нагадує про зародження ринкових відносин початку 90-х.
Варто сподіватись, що ці «але» знайдуть своє оформлення у вигляді депутатських запитів, і як результат, відповідних рішень міської ради – на користь Берегова та берегівчан.
Олег Супруненко