Чикош-Горонда – незвичайне та найменше село Берегівщини

6/1/2015 Перегляди 6043 Коментарі 8
Село з назвою Чикош-Горонда належить до Гатянської сільської ради і є найменшим селом Берегівщини.
Його населення за даними останнього перепису складало всього 80 осіб, і з того часу ще зменшилось. В обласній пресі фігурувало й як найменше село Закарпаття, але це питання спірне. Але те, що одно з найменших – факт.  Розташована Чикош-Горонда в трьох кілометрах в бік від траси Берегово-Мукачево, між селами Яноші та Гать, серед полів осушеного Чорного Мочара.

В минулому це село було значно населенішим та жвавим. Його назва походить від угорського «чикош» - кінський пастух. Засноване було на межі 19-го та 20-го століть як хутір, разом із іншим – Нярош-Горонда, нині зниклим. Обидва  хутори відносилися до господарства Шонборнів, тут проживали селяни, які займалися землеробством та тваринництвом. Працювали й сезонні робочі з гірських сіл, випасаючи кількасот голів великої рогатої худоби.

В 1900 році  на двох хуторах проживало понад триста працівників. В 1928 році сім’я Шонборнів продала свої угіддя Акціонерному Товариству «Латоріца». В 1930-х до ферми в Нярош-Горонді проклали 6.5 км гілки вузькоколійної залізниці, від станції Кідьош, аби два місяці на рік возити сіно, солому та зерно. Сьогодні «Нярошкі» вже нема й на карті, лишилося хіба кілька руїн колишніх ферм радянської доби


 
В повоєнну радянську епоху в селі Гать, до сільради якого відноситься й Чикош-Горонда, був влаштований племінний завод «Закарпатський». Тут масово розводили коней, корів, свиней та овець. В скруту перших років української незалежності господарство повністю занепало, та так і не відродилося. Кілька років тому на навколишні поля вперше за довгий час на літній випас вигнали півтори сотні корів сірої угорської породи, разом із телятами.

Однак  невдовзі із цими красунями сталася трагедія – навесні 2013 року кілька десятків тварин померли від голоду та виснаження, й були таємно поховані в нелегальному скотомогильнику на околиці Чикошу. Преса тоді підняла великий інформаційний галас, однак скандал зуміли заглушити, традиційно не покаравши винних.



Сьогодні ж слово «Чикош» (так зазвичай називають село) асоціюється не з тваринництвом та пасовищами, а з психлікарнею. З 2001 року в корпуси, що до того належали військовій частині, почали переселяти пацієнтів Берегівської обласної психіатричної лікарні. В колишньому військовому містечку, відремонтованому частково за державні гроші, частково коштом   голландських благодійників та французької гуманітарної місії „Опіка без кордонів”, нині перебуває кількасот душевно хворих.

Є навіть окремий корпус для  дітей з розладами психіки, з облаштованим дитячим майданчиком. Вочевидь, в спокійній обстановці лісу, між деревами якого розкидані корпуси, пацієнтам значно затишніше, аніж в старих корпусах психлікарні в Берегові, що біля гучної автотраси. Віднедавна сюди стали потрапляти й бійці, які після перебування в «зоні АТО» зазнали потужних стресів, відчувають глибоку депресію та інші розлади психіки. (Див. «У Берегівську психіатричну лікарню поступають бійці з АТО) Воїнів, які перебувають в Чикоші на реабілітації, регулярно провідують берегівські волонтери.









До відділення психлікарні веде дорога, яка відгалужується від шляху до Чикошу-Горонди. Кілька років тому мені пощастило потрапити в цій місцині на екскурсію, на яку я зовсім не розраховував. Про колишню військову частину в тутешніх лісах нині мало що відомо. І не дивно – вона була засекреченою, а ті, хто ніс в ній службу, звалися «глухонімими» - тобто, зобов'язаними тримати військову таємницю. Тільки після розвалу СРСР стало видно те, що роками ховали під маскировкою та режимом секретності.

Під Чикошем тримали бойові ракети (чи то протиповітряної оборони, чи стратегічні – наразі дізнатися важко), в прихованих під земляними насипами бункерах. Після спішного розформування з них були «з м'ясом» вирвані та здані на металобрухт броньовані двері, винесене все, що можна було. Тим не менш показане місцевим сталкером вражає – під спалахом фотоапарату стає видним приховане нутро залізобетонного сховища, біля якого щойно проходив і міг і не помітити в хащі, сприйнявши за продовгуватий пагорб.

Таких сховищ (вочевидь, для ракет) в лісі за психлікарнею кілька, є ще низка невеликих бомбосховищ, зруйновані гаражі та інші рештки військової інфраструктури.










Чи існують якісь плани (і в кого?) на цю спадщину радянської військової машини – невідомо. Шкода, аби такі об'єкти зникли нанівець. В сусідньому селі Гут схожі бункери (в них стояли ракетні тягачі -  якраз для «чикоських» ракет) нині використовуються мукачівськими бізнесменами під склади для яблук з їхнього ж нового, за інтенсивною технологією, саду. Вочевидь, можна б дати раду і цьому дуже нерухомому майну...

Щодо самої Чикош-Горонди, то наразі найменше село Берегівщини особливо вразити не має чим. Колись в селі була старовинна садиба керуючого маєтками та сільгоспроботами, в який згодом розмістили контору племінної станції.

Однак в 1990-х роках, після занепаду установи, приміщення розібрали на цеглу, так, що й сліду не залишилось. Є в селі одна цікава споруда – будинок для селян, зведений, скоріш за все, за чехословацької доби. Це одноповерхова будівля з п'яти з'єднаних між собою в формі cходів будиночків, кожен на дві родини – цікавий взірець «соціального житла» першої половини 20-го століття. В ній мало б жити десять родин, але сьогодні кілька приміщень пустує.



Людям немає чого робити в селі, де лишилась хіба невелика ферма з вівцями. Тут відсутній навіть магазин – тільки кілька разів на тиждень завозять хліб, за рештою треба їхати в Гать чи Берегово. Половина Будинку села зайнята мисливським клубом – вочевидь, полювати в цій місцевості є на кого, на закинутих полях природа швидко взяла своє. Посеред галявини красується стародавня, також принаймні чехословацького періоду, водонапірна башта. Вона відремонтована і в прийнятному стані – нею подавалася вода тим самим, згаданим на початку статті, угорським коровам.



Прогнозувати, в який бік піде життя Чикош-Горонди – до поступового зникнення, чи відродження в якості низки фермерських господарств чи відпочинкової зони в тиші позаміської глухомані, справа невдячна…
 
Олег Супруненко,
За матеріялами довідника
«Архітектурні, історичні та природні цінності Берегівщини»
для Beregovo.Today

Коментарі (8)
Світлана
6/13/2020 9:24:44 PM  |  IP: 109.207.117.***
Артемий
23.09.2018 13:54:34 | IP: 77.111.247.***
Светлана, не скучно было там?

У меня прозвище на службе было - Деловая и Девочка. Можете себе представить, что такие прозвища гулящим и ледащим не дают. Их называют немного по другому. А мужчины хуже сплетничают чем женщины. Мокрая репутация это не обо мне.
Насчет скучания - скучают те, кому делать нечего или те, кто ничем не интересуется и ничего не хочет делать. А у меня был рабочий день весь в пачках бумаг. У нас шутка была такая, что скоро уже в туалет будут выдавать пропуска... приказы, книги, ведомости, командировочные, пропуска, допуска... море писанины, еле не ослепла там в строевой части. Пришлось даже перейти на другую должность, а там были море лекций для замполита, которые перепечатывала на печатной машинке "Украина" с газет, редактировала и выдавала в неделю по 28 листов текста... Строчила как пулеметчица на той машинке. Без ошибок.
Еще я выполняла обязанности почтальйона, посылки, письма каждый день из Ивановки возила. Обязанногсти художника-баталиста. А это плакаты, стенды, лозунги... Плюс кинорадиомеханик, если вы в курсе, должен поехать получить фильмы, привезти их, прокрутить два раза в выходной день караулу и личному составу. На следующий день та же история с показом. До показа перемотка и склейка киноленты, если где порвалась во время сеанса... Зав клубом, иногда замещала библиотекаря, на время отпуска продавца военторга... У меня абсолютно не было времени скучать на службе.
А в свободное время я занималась рисованием, вышивкой, вязанием. Иногда ловила рыбу на удочки или руками, у нас и озеро было, и мелиоративные каналы вокруг села... А еще у меня была собака-овчарка, сибирский кот и морская свинка дома... Как вы думаете, у меня были скучные минуты???
Світлана
6/13/2020 9:05:09 PM  |  IP: 109.207.117.***
На території лікарні знаходився командний пункт... Це неправда, тому що до РТБ там стояли автомобілісти. Шахт там немає, тільки бункери в яких зберігалися явно не ракети і їх не тягали гатянські тягачі. У нас були свої КУНГи і автомобілі Урали, ЗІЛи, КамАЗи, які перевозили ці "вироби".
Були і ще до тепер є очисні споруди, у які зливалася вода із холодильних установок бункерів. У воді розводили товстолобиків, які були великими як поросята, бо їх годували, а також розводили щуку, карася. Але саме те, що вони жили, вказувало на чистоту стоків із основної території. Та все одно дехто із обслуги бункерів отримував велику дозу радіації і навіть помирав під час служби... помирали офіцери іншої частини, яка прийшла у 1992 році замість РТБ... Хто виривав з м'ясом броньовані двері, крав метал із бункерів, той сумнівно що ще живий... Але заміри в 1996 році показували типу допустимі норми і туди пішли лікарі із пацієнтами. Навіть на колишню локальну зону... І тільки Бог знає хто і що ще там отримав у "подарунок".
Затоплені і накриті бетоном шахти знаходяться у іншій колишній частині, далеко від Чікошки, зверху на яких стоять бокси...І саме ті шахти "здав" Пеньковський. Там при Союзі знімався художній фільм "Фронт в тилу ворога" і ті солдати та офіцери, які в ті часи служили там, знімалися в масовках... сама там служила два роки після зйомок. Бачила фільм, там все так як було в частині - ті ж споруди, ті ж бокси, той самий план частини, ті самі військові, з якими довелося служити, допоки не запросили в РТБ.
Артемий
9/23/2018 1:54:34 PM  |  IP: 77.111.247.***
Светлана, не скучно было там?
Світлана
8/21/2017 1:31:52 AM  |  IP: 193.53.83.***
А це привітання до чікощан - моїх земляків, сусідів, друзів: Я дуже за вами скучаю і завжди памятаю про своє коріння і вас, супутників мого дитинства та молодості.
Дякую вам за те, що ви є і я дуже вас всіх поважаю.
У мене сльози на очах і сум у серці, а Чікошка завжди у мене в душі.
Світлана
8/21/2017 1:27:45 AM  |  IP: 193.53.83.***
Я, одна з тих - глухонімих, прослужила з 1983 по 1992, до часу розформування цієї чудової військової частини. Маю фото тих часів і памятаю співслужбовців, з якими прослужила ці роки своєї молодості. Це були чудові роки і чудові порядні люди, які несли важку службу по охороні стратегічного обєкту. Багато з них вже повмирало від лейкемії та інших супутних хвороб, але є ще живі у м. Мукачево і їм я передаю величезний привіт від себе і свого чоловіка, який так само служив у РТБ, тільки менше часу, аніж я.
Привет, Утюжка!!! Кто знает, тот помнит. Живы будем - не помрем!!!
Друг
6/5/2015 3:05:34 PM  |  IP: 91.224.178.***
На території лікарні знаходився командний пункт двух дивізіонів ракет СС5 , ракети стратегічного призначення. В зону діяльності КП входили Рафайлово,Гараздівка бойові дивізіони,ракети знаходились на самохідних установках,Гать технічний дивізіон. Всі ці частини РВСП були передислоковані в інші місця після толго, як полковник Пеньковський ,управління зовнішніх відносин ГШ ЗС СРСР, продав розташування РВСП американцям. Довгий час після виводу бойових ракет по маршруту пересування їздила навчально бойова машина для дезинформації
piri
6/1/2015 8:45:12 PM  |  IP: 91.224.178.***
123
Тимко-пацієнт
6/1/2015 6:11:12 PM  |  IP: 178.93.148.***
Цікавий текст. А чому не написали, як два роки тому пацієнти вже згадуваного відділення облпсихлікарні взяли в заручники лікаря, медбрата й двох санітарок. Відпустили тільки тоді, коли зрозуміли, що їхні вимоги не є реальними. Вони хотіли ...1 долар, мільйон вертольотів і шістьох пілотів. З цим і мали намір перебратися на ...Тайвань.

Prev1Next
Додати коментар
Введіть число
 

вологість:

тиск:

вітер:

Loading...