Багато берегівчан і закарпатців знають Олександра Чегіля як футболіста і футбольного функціонера (приміром, очільника Федерації футболу Берегівщини). Менше його знають як багаторічного спортивного журналіста, який висвітлює у профільних медіа футбольну тему. І ще менше людей знають про Чегіля-письменника. Це не дивно, адже літературний дебют у пана Олександра відбувся нещодавно, а саме минулого року, коли невеликим накладом вийшла друком книжка «Троянди пахнуть мамою». Це збірка з двох не надто великих за обсягом повістей, «Ніч, довжиною в двадцять років» та власне «Троянди пахнуть мамою», із прологом славетного ужгородського вченого Сергія Федаки, під назвою «Верховинські троянди та низинний виноград», та авторським епілогом.
Варто відмітити, що закарпатський інтелектуал Сергій Федака, який, здається, знайомиться з усім, що виходить друком у нашому краї, високо оцінив дебют земляка, закінчивши пролог словами «Блискучі оповіді про специфіку Закарпаття чекають на читача». Тут важко не погодитись, повісті справді цікаві. Нехай це не шедеври літератури, і над власним стилем автору ще можна порадити попрацювати, проте це дійсно книжка, яку читаєш охоче, з азартом, з бажанням дізнатися, що буде далі – а не виконуючи обов’язок, як це часто буває з творами сучукрліту, коли читаєш, бо треба ж підтримувати вітчизняних творців…
Мешканцям Берегівщини, вочевидь, ближчою буде перша, з елементами детективу, повість «Ніч, довжиною в двадцять років», основні події якої відбуваються в умовному місцевому селі в 1972 році. Автор навмисно не обрав якійсь конкретний населений пункт, аби нікого не образити, втім, атмосферу угорськомовного села епохи колгоспів, з описом місцевих звичаїв і традицій, передав дуже яскраво. Часом вже забутих (як от присутність на сільській дискотеці мам дівчат, у яких парубки мали попросити дозволу на танець), а часом – ще й досі живих, приміром, «майського дерева», яке в повісті зіграло з героями рокову роль. Шкода тільки, що неодноразово згадане в історії Берегово подане лише штрихами, без конкретизації, як і Ужгород епохи «лихих 90-х», в якому також відбуваються події повісті. Додам, що читачам з-за меж Берегівщини дізнатися про наш регіон зі сторінок книги буде, можливо, навіть більш цікаво, ніж місцевим – відтак, книга має зацікавити й їх.
Дія другої повісті, «Троянди пахнуть мамою», відбуваються на Хустщині, у райцентрі та селі, також умовному, з вигаданою, але доволі знайомою назвою Голятино. Як і в першій, події там описані у двох часових просторах – епохи радянського «застою» і ближче до наших днів. Тут автор береться за складну й сьогодні тему радянської правоохоронно-репресивної системи, представники якої в незалежній Україні почуваються, попри все, в комфортних умовах. На відміну від людей, які протистояли в різний спосіб цій системі.
Обидві повісті побудовані на історіях кохання, в обох випадках – кохання нерівного, де героям заважає чи то мовний і культурний бар’єр, чи соціальний статус, чи власний характер. Тож, для читачів, а особливо читачок, книга може бути цікавою саме з цієї точки зору.
Як стверджує сам автор, сюжети обох творів його книжки засновані на реальних подіях, які він лише творчо обробив. Причому зробив це дуже давно, ще у 1990-х, коли й написав обидві повісті, і навіть готовий був видати їх, та тоді не склалось. Добре, що склалось зараз. І берегівський читач може просто придбати книжку, в єдиному на все місто поштовому кіоску, що навпроти будівлі «Приватбанку». А читач з-за меж міста може замовити книгу безпосередньо у автора, написавши йому у месенджер фейсбук-сторінки Олександра Чегіля.
Залишається тільки побажати авторові надрукувати додатковий наклад книги «Троянди пахнуть мамою», а самому продовжувати писати і невдовзі здивувати земляків наступним твором.
Олег Супруненко