Велика Бакта – «агронаукове село» з палацем та іншими цікавинками

4/6/2015 Перегляди 2233 Коментарі 0
Село Велика Бакта (населення близько 1000 чол., площа 1,065 км2) розташоване в 7 км від Берегово.
Велика Бакта – «агронаукове село» з палацем та іншими цікавинками

Село Велика Бакта  (населення близько 1000 чол., площа 1,065 км?) розташоване в 7 км від Берегово.  Перша письмова згадка датується 1232 роком. Тривалий час основним населенням невеличкого села була прислуга з розташованого неподалік (між сучасними селами Вари та Боржава) Боржавського замку. За однією з версій, сама назва «Бакта» походить від прізвища угорських дворян Боктаї, яки певний час володіли селом. Велика Бакта часто переходила від одних володарів до інших, на протязі своєї історії зазнало набігів хана Батия, турецького султана Сулеймана І,  австрійців, польських рейтарів. 





В наш час село було відомо не лише в районі, але й в усій області, та й за її межами,  розташованим тут Закарпатським інститутом агропромислового виробництва, одним із мережі наукових закладів Української академії аграрних наук.  Після  років повільного занепаду в 1990-2000-хх роках, інститут, який був створений на базі дослідної станції у 1980-х,  був понижений в статусі, разом із усією мережею аналогічних профільних інститутів по Україні. Вчені-аграрії називають цей процес погромом галузі, адже Україні, яка мала б бути європейським сільгоспвиробником № 1, вкрай потрібне відповідне наукове підкріплення. З 2012 року  наукова установа фігурує як Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція. 


Попри усі проблеми та труднощі, дослідна станція продовжує свою діяльність. Нині загальна чисельність цієї установи становить 62 чоловіка, з них 39 дослідників, серед яких 12 кандидатів наук. Одним з унікальним напрямків діяльності станції є формування та збереження в життєздатному стані базової колекції тютюну, який би міг, за відповідних економічних умов, культивуватись як у Закарпатті, так і по всій Україні. Наразі ж, через лобіювання «тютюнових гігантів», практично весь тютюн в сигаретах начебто українського виробництва – імпортний. А сорти, які вирощувались на дослідних ділянках інституту, могли б слугувати й основою для сигар, сумішей тютюну для люльки тощо. Відома бактянська дослідна станція також своїми фіточаями (себто, трав’яними) «Ароматний» та «Закарпатський». Ці чаї при правильному вживанні сприяють процесу кровообігу, знижують тиск, зміцнюють серцеві м'язи, нормалізують роботу шлунку, благотворно впливають на сон і нервову систему.   
 
Предметом найбільшої гордощі села є архітектурна пам’ятка,  яка в угорській літературі зветься Палацем Очкаї. Назва ця не дуже некоректна з історичної точки зору, доцільніше казати про Палац Готтесмана. Здавна був у селі свій невеликий замок (зображень його наразі віднайти не вдавалось), на місті якого згодом звели акуратний палац. У ХVШ-му столітті, під час визвольної війни Ференца Ракоці ІІ, будівлю отримав у подарунок угорський офіцер Очкаї. Відомо, що семеро членів його родини згодом були поховані у фамільному склепі в парку, який був розбитий біля палацу. Останнє поховання відбулося у 1944 році, в склеп під мармурову плиту поклали тіло Гільди Очкаї, яке привезли з-за меж Закарпаття. Той зовнішній вигляд, що можна бачити й нині, палац набув наприкінці 19-го століття, коли навколишні землі були викуплені австрійським землевласником  Адольфом Готтесманом. Після смерті нащадків Готтесманів помістя перейшло у власність угорського королівства, і вже на початку ХХ-го століття в панському палаці та господарських будівлях розмістився королівський сільськогосподарський інститут. За зміни влади на Закарпатті, в недовгий чехословацький  період, заклад не змінив профілю, як і під час повторного угорського володіння в 1939-1944 рр. Після   війни палац став дослідницькою станцію, згодом – адміністративним корпусом Закарпатського інституту агропромислового виробництва, і тепер виконує ту ж функцію. Щодо стану будівлі, то наразі вона має цілком пристойний вигляд, на початку десятиліття зазнала ремонту, причому такого, що не спотворив її, як це в нас часто буває. Звісно, в стінах інститутського корпусу вгадати колишню панську залу чи під’їзд для карети не легко – десятиліття іншого життя далися взнаки (після останньої війни тут недовго була ще й військова комендатура, і дитячий будинок). Однак, загалом, цьому палацу  пощастило куди більше, ніж багатьом іншим подібним старожилам.



Ще під час війни колишній панській, він же інститутській, парк поповнився багатьма рідкісними рослинами, квітниками, лісовими стежками. В радянській час парк прикрасили кількома скульптурними композиціями – традиційними для Закарпаття оленями, а також статуєю дівчини. Втім, згодом комусь з мешканців села ці прикраси не догодили. Сьогодні від оленів залишилися лише рештки, та й над дівчиною вандали не раз познущалися. 



Сам інститутський парк (який занесений до природньо-заповідного фонду Закарпаття як пам’ятка місцевого значення 18 століття) має дещо занедбаний вигляд. На щастя, вціліло дерево, яке нарівні із палацом є символом Великої Бакти, і фігурує на гербі села. Величезна розвісиста тополя, із обхватом стовбура в понад шість метрів (найтовстіша тополя України, що в Одесі, десь на метр більше) навіть занесена в неформальний реєстр видатних дерев Закарпаття.  Її товсті і довгі гілки давно б впали без металевих опор.





  Варті уваги й господарські споруди колишнього палацу, зокрема, будівля у вигляді букви «Т», в якій за чехів була лабораторія для виведення селекційних сортів винограду, в радянській час – бібліотека інституту та інші приміщення, в наш час споруда, включно із підвалами, пустує та занепадає. А вона ж по красі не поступається й деякими старовинним садибам!





П’ять років тому разом із мешканцем Великої Бакти, підприємцем та  очільником громадської організації із оптимістичною назвою „Відродження Бакти” Яношем  Ердеї ми намагались розшукати у нетрях парку склеп Очкаїв. На жаль, марно -  після війни селяни частково розібрали стіни гробівця, а решту засипали землею, що, може, й на краще – принаймні, з могил не познущалися вандали. З роками той склеп перетворився на ледь помітний бугорок, який не просто знайти у кущах та деревах. Та голова „Відродження Бакти” таки сподівається відродити цю пам’ятку – віднайти її, по можливості зробити ремонт. Це було б дуже корисно для села, бо зовсім не діло, коли до покійників не проявляється належна шана, а склеп мав би стати цікавим елементом історичної частини Бакти.

Цікавим та цінним є ще один об’єкт - пам’ятка технічної культури, водонапірна башта чехословацької  доби, 1936 року, яка стоїть в центрі села. Старий залізобетон ще міцний, а ось дерев’яну обшивку сильно пошкоджено, не кажучи вже про начиння. Були б гроші та бажання, башту можна було б відновити, хоча б як оглядову.



Село час по часу відвідують туристичні групи, і загалом, через своє розташування та принади Велика Бакта має непогані шанси на розвиток. Вкрай важливим є вирішення проблеми забруднення каналу Верке, який проходить околицею села. Старі очисні системи, що діяли в радянський час, занедбані, а на нові традиційно немає коштів. 


Відтак, лавина проблем цієї річки починається, по суті, з Бакти – відповідно, і вирішення цих проблем має починатись звідси. 



Олег Супруненко
За матеріялами довідника 
«Архітектурні, історичні та природні цінності Берегівщини» 
для Beregovo.Today

Матеріали по темі:
Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 

вологість:

тиск:

вітер: