Боржавська вузькоколійка, одна з найпримітніших родзинок Закарпаття й потенційно надзвичайно привабливий туристичний об’єкт, повільно помирає. Найзахідніший регіон України безповоротно втрачає одну зі своїх яскравих особливостей.
паровоз ГР-280 викликав справжній фурор серед краян та гостей області.
Лист Укрзалізниці про демонтаж колії на ділянці «Іршава – Приборжавське» засвідчив, що цій потужній транспортній структурі вузькоколійка не потрібна взагалі. А заява голови облради, що завдяки втручанню нардепа від «Слуг» Тищенка питання про її демонтаж знято з порядку денного й починаються переговори про передачу на баланс облради, а згодом – на баланс територіальних громад, тільки відтягує в часі неминучий кінець. Така реакція має на меті не стільки зберегти унікальний об’єкт, як спробувати уникнути чергових звинувачень від громадськості: «Ну ось, ще й це профукали…»
Боржавську вузькоколійну залізницю (яку в народі назвали Анцею Кушницькою) відкрили в 1908 році ще за Австро-Угорщини для перевезення деревини з гірських районів області вздовж Боржави. На сьогодні це одна з кількох умовно діючих вузькоколійок в Україні, але її унікальна перевага перед іншими в тому, що вона прокладена через надзвичайно мальовничі місця Закарпаття (особливо на ділянці «Іршава – Приборжавське», яку УЗ намагається демонтувати), а також через виноробні райони, які в поєднанні з Анцею Кушницькою мають величезний туристичний потенціал. Зараз унікальна залізнична колія, прокладена в часи Австро-Угорської імперії на початку ХХ століття, невблаганно руйнується.
Приклади Німеччини, Швейцарії та навіть сусідньої Румунії свідчать, що оформлена в стилі ретро вузькоколійка – із паровозом і старими пасажирськими вагонами – може успішно працювати навіть у зимовий період. Щоб потрапити на ретропаровоз, туристи з усієї Європи бронюють квитки за півроку й більше.
Чи реально реалізувати щось таке й на Закарпатті? Цілком! Для цього потрібні три головні речі: перша – зробити серйозну одноразову інвестицію у відновлення колії та рухомого складу Боржавської вузькоколійки; друга – зробити ще одну серйозну одноразову інвестицію в придбання ретро-паровоза з кількома вагонами; третя – знайти відносно невелике фінансування на подальше утримання залізниці.
Зараз унікальна залізнична колія, прокладена в часи Австро-Угорської імперії на початку ХХ століття, невблаганно руйнується
Однак для реалізації цих трьох речей необхідна одна ключова умова – велике бажання місцевої та центральної влади. Останній приклад такого бажання був у 2017-му. Пілотний проєкт «Історичний потяг на Боржавській вузкоколійці» з використанням ретро-паровоза, який протягом серпня двічі на тиждень курсував між Виноградовом та Іршавою, викликав справжній фурор і став найзначнішою туристичною подією-2017 на Закарпатті. Для його реалізації залізничники відновили ділянку колії від Виноградова до Іршави, якою вже роками не рухався поїзд. До речі, задіяний тоді паровоз серії ГР-280 (їх Німеччина виготовляла для Радянського Союзу в рамках післявоєнної репарації, таких на сьогодні в Україні залишилося всього кілька) на Закарпаття доставили з Кіровоградщини. Наступного, 2018-го, була виготовлена проєктно-кошторисна документація для реставрації історичної будівлі залізничної станції в Приборжавському та двох залізничних мостових переходів неподалік. Паралельно велися перемовини про придбання ретропаровоза й двох вагонів у Румунії, для збору коштів відкрили спеціальний благодійний фонд.
Але в другій половині того ж року стартувала президентська кампанія, а після зміни влади роботи з відновлення Боржавської вузькоколійки припинилися. Ще через кілька місяців Анця Кушницька повільно, але невпинно «покотилася назад». Рух потяга на більшості ділянок припинився, залізничні колії біля Іршави під час ремонту автодороги взагалі закатали в асфальт, поновилися спроби самовільного демонтажу рейок – і ось тепер лист Мінінфраструктури про остаточний демонтаж ділянки.
Навіть якщо вдасться передати вузькоколійку на баланс області, а затим – територіальним громадам, це нічого не змінить. Так, Укрзалізниця із задоволенням спекається непотрібного їй об’єкта, але Закарпаття самотужки нічого з ним не вдіє. За цінами 2018-го для відновлення тільки рухомого складу Боржавської вузькоколійки необхідно було понад 80 мільйонів гривень. Зараз ця сума набагато більша. Знайти її в обласному бюджеті нереально (через відсутність грошей у краї зараз пачками реорганізують, скорочують і закривають соціальні, освітянські та медичні комунальні заклади).
А в територіальних громад таких величезних коштів немає й поготів. Тому реакція обласної влади на демонтаж Анці Кушницької – це, фігурально кажучи, підключення безнадійно хворого пацієнта до системи штучного дихання. Для когось це здається проблиском надії, але фахівці розуміють, що насправді це – відтягнення неминучого кінця. На жаль, Закарпаття повільно, але безповоротно втрачає один зі своїх символів…
Михайло ХОМЧЕНКО"
Цілком розділяючи занепокоєння пана Михайла Хомченка щодо долі Боржавської вузькоколійки, тим не менш маємо альтернативний погляд на шлях принаймні часткового збереження цієї пам'ятки технічної культури. Зовсім не факт, що для її порятунку потрібні аж такі великі гроші, зокрема, щодо рухомого парку: "За цінами 2018-го для відновлення тільки рухомого складу Боржавської вузькоколійки необхідно було понад 80 мільйонів гривень"
Рік тому Beregovo.Today публікувало пропозицію щодо розвитку вузькоколійки, із застосуванням мотрис (по суті, автобусів, які пересуваються по рейках):
Такий транспорт в рази дешевше, ніж поїзд (ціна співставна з ціною не локомотиву навіть, а вагону), споживає в рази менше палива. А для споживачів послуги - як туристів, так і місцевих поціновувачів, не є принциповим, чим саме пересуватися живописною ділянкою дороги - значно важливіше, аби рейси здійснювалися за чітким, зрозумілим графіком. Придбати ж подібний "залізничний автобус" по силах і місцевому бізнесу - було б бажання та здатність ширше дивитись на світ.
Рейковий автобус німецької фірми «Uerdinger Schienenbus» у місті Хоргош (Сербія)