Знайомтеся: дитячий театральний гурток із Закарпаття - «ЖУЙКА»

2/11/2020 Перегляди 2101 Коментарі 0
Дивовижному дитячому театральному колективу з Великої Бакти діє вже чотири роки.
Звичайний день був… 28 червня 2019 року. Ми приїхали до міста Берегово, бо там вже вчетверте поціновувач літературної творчості Дмитро Кобринський збирав своїх друзів на міні-фест «Береги слова».

Напередодні такі рідні, довгоочікувані гості звідусіль самою своєю появою вже створили свято зустрічі! Тепло обіймів, приготування борщу, захват від спільної розмови, розселення по дивовижних кімнатах Казкового Дому пана Дмитра – то все було чудовою прелюдією четвертих «Берегів слова» у м.Берегово. А 28-го усі собі зібралися і прийшли до гімназіі на якусь там дитячу виставу… Ну що ж?...Треба – так треба! Нам сказали – ми прийшли…

А там світла не було…Треба чекати.

Світло нарешті налагодили, всіх запросили до класу. Ми сіли за парти і, як діти, почали очікувати, коли нас випустять з уроку… Ми мали відсидіти чемно, тихо і зворушливо поаплодувати діточкам. Ну що такого нового й,тим більше,цікавого вони зараз можуть нам тут показати? В цій гімназії… В цьому фізичному кабінеті… У Берегові… Діти з села Велика Бакта… Я вас прошу… Не варто перейматись сподіваннями на щось особливе… Але,ми ж виховані! Ну,в усякому разі, ми презентуємо себе як людей вихованих. Тому, шановні, наберемось терпіння і подивимось. Треба ж дітям якось себе реалізовувати? А хто до них прийде? Ось ми і прийшли. І повсідалися. І почалося…

Розпочав сам Ярослав Русанюк – режисер і, як виявилось, не лише автор проекту, а ще й автор п’єси… Ого! Це вже цікавіше! Але день перестав бути звичайним в ту мить, коли він у своїй передвиставній промові розповів… так… не особливо акцентуючи на цьому увагу, що насправді він ніякий не керівник дитячого театрального гуртка… Що він насправді є директором клубу в селі Велика Бакта, але він не знав, чим повинен займатися директор клубу, особливо, у якого немає приміщення… І тому він на власний розсуд вирішив зібрати дітей і організувати театральний колектив (а назву для цього колективу придумали самі діти – «Жуйка»)! І не зміг знайти підходящої вистави, довелося написати все самому…!!! І написав п’єсу «У пошуках квітки щастя». «Класно! – подумалося тоді, - Оце – я розумію! По-чоловічому! По-творчому! По-справжньому! Не нити й скиглити, мовляв, ось, усі умови були, а я не зробив, бо не було вистави… І часу не знайшлося… Звідкіля взяти час на написання своєї? Життя таке насичене… Родина, робота.. А жити коли? … Тут все зійшлося! Діти, людина, час знайшовся. Я хочу це бачити!» Я вже не «відсиджувала» нудний урок. Цікавість включилася неочікувано і перейшла у нетерплячку «Ну коли вже почнеться?!»





А потім… Що було потім? А я не можу згадати, бо почалася магія театру. Так я це називаю, коли втрачаєш відчуття часу і включаєшся в події, в символи, в голоси і бездоганно переконливу гру справжніх навіть не акторів – майстрів сценічного мистецтва! Пам’ятаєте, як грала Фаїна Ранєвська? І як вона ображалася, коли це називали грою? Вона казала: «Я не граю! Я – живу! Я там живу!» Так ось те, що творили ці звичайні діти з села Велика Бакта, теж не було грою! Це було справжнім життям! Вони були абсолютно органічні в своїх проявах! Я вірила, що це справжня хамовита директорка, бо вона була така зла і нахабна, така якась проникливо впевнена і повчально пихата, що подумалося (я про свої відчуття зараз кажу…), що такий талановитий режисер – підібрав роль дитині, яка ось такий точно має характер! Бо неможливо так природно перевтілюватись! Але… потім я цю саму дівчинку побачила в іншій ролі… з іншим характером… І вже нічого не зрозуміла, просто дивилася… Тепер гадаю, що режисер, і справді, геніальний. Бо він то все з них повитягав, всьому навчив, щось таке їм сказав, що всі діти були такими, ніби народилися для цих ролей, для цих сценічних своїх образів! Уклін вам, дорогі!

Та якби ж то воно було на цьому – все! То й розмови б не було… А там - п’єса! То не п’єса, то щось неймовірне, шановні! Вона переповнена таким класним смачним гумором, який рідко зустрічається. Щось у стилі Григорія Горіна… «Бачиш – вежа! Велика! Висока! Бачиш???... НЕМА! Усе вкрали попередники!» Або… Суд, суддя судить і вдаряє своїм справедливим суддівським молотком по столу упевнено і невідворотно, оголошуючи «чесний» вирок… А молоток той – якась оголена курка – резинова іграшка, яка стогне протяжно і жалібно, завиваючи після кожного прийнятого рішення… Ніби від брехні плаче! Я вмирала кожного разу від сміху, коли воно нявкало! І через ту курку вся вийшла в сльозах звідтіля… Ще й тепер не можу спокійно згадувати ту виставу… Люди добрі, я такого ніколи не бачила! Скільки всього потрібно мати в голові,щоб ось таке придумати? Це дуже класно! І дуже круто!



Давайте їх усюди запрошувати!

Нам вдалося реалізувати мрію, запросивши цей колектив до Мукачева! І вони приїхали! І ми мали нагоду побачити цю дивовижну виставу ще раз. Ціковою була реакція глядачів. Молодь, як і ми свого часу, не одразу прониклася темою… А старше покоління – це окрема історія… Мені тихенько було сказано, що цю виставу обов’язково повинні заборонити! Дивно. Чому? Бо там критикується влада? Там зображений мер міста, котрий каже, що все вкрали попередники… Але ж хіба це – про владу? Це ж про всіх нас! Про те, що цей мер сидить у кожному, хто всю відповідальність за власну долю перекладає на когось іншого чи на обставини… Про те, як людям властиво не сприймати тих, хто бодай у чомусь не схожий на інших… Як вони намагаються підлаштувати будь кого під власні рамки… І часом здається,що з цим нічого не можна вдіяти! Але Ярослав Русанюк вселяє в кожного з нас маленьку думку з величезною, нічому не підвладною, всепоглинаючою вірою, що насправді кожен з нас може все! Варто лише захотіти!



Пам’ятаєте цей вислів,що добро не бореться зі злом, бо у такому разі воно йому ототожнюється? Так ось, ніколи я не відчувала це так гостро, як після кожного перегляду цієї вистави. Коли повітря навкруги наповнюється такою якоюсь неймовірно густою, щемкою до болю, всепоглинаючою добротою і навіть небо стає вищим і сонце яскравішим! І все буде добре, бо є у нас такий дитячий колектив «Жуйка», режисер Ярослав Русанюк, вистава «У пошуках квітки щастя».

Це неймовірно – ось так перевернути людям всі стереотипи щодо дитячої провінційної непрофесійної творчості! Вас неможливо забути!

До речі, нещодавно цьому чудовому дитячому колективові виповнився четвертий рік! Дивовижним є початок їхнього творчого єднання! Вітаємо! Високого вам злету і нам разом з вами, дорогі! Наснаги вам і аплодисментів!

Ми маємо велике щастя, що в нашій країні є такий … простий собі хлопець – директор клубу. І так жаль, що в нього немає приміщення… Але колись воно в нього буде!

Оксана Коваленко, Мукачево.
Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 

вологість:

тиск:

вітер:

Loading...