«Свободянський кущ»: патріотичний та призабутий

06.10.2018 Перегляди 2745 Коментарі 1
Ці села можна назвати «ведмежим кутом» Берегівщини, щоправда, без ведмедів. Адже від райцентру до них відстань більша, ніж до сусідніх з Берегово міст – Мукачево, Виноградова та Іршави, тож навіть для більшості берегівчан вони є «невідомими землями».
Йдеться про низку сіл, що відносяться до Свободянської сільської ради. Про «свободянський кущ» наші ЗМІ говорять не часто. Востаннє ним зацікавились, коли один з закарпатських телеканалів показав сюжет, як дітям з навколишніх сил непросто потрапити до місцевої української школи. Адже доріг тут не ремонтували багато років, відтак, їздити ними – справжні тортури, особливо взимку.  Втім, ця проблема знайома більшості закарпатських сіл, особливо тих, що знаходять в далині від основних доріг.

Минулого року місцева територіальна громада прославилася своїм рішенням взяти на баланс газороподільчу систему (зробивши це другою в області після Мукачева). В квітні 2017 рішенням сесії сільської ради Свободи, до якої належать 4 села - Данилівка, Бадів, Бакош і Свобода, газова мережа на території населених пунктів перейшла в управління та на баланс місцевої влади. «Ми повернули собі близько 20 км газової мережі, яку люди, до речі, будували колись за власні кошти. Ще у 2008 та 2011 роках ми передали газову мережу в управління та на баланс Берегівської філії ВАТ "Закарпатгаз". Сьогоднішнім рішенням газова мережа повернулась місцевій територіальній громаді» - заявив тоді сільський голова Василь Рущак.

В 2014 році Свобода потрапила в поле зору журналістів своєю активною участю в волонтерському русі. Влітку того року селяни зібрали півтори тонни такої необхідної на фронті гуманітарної допомоги.  До початку війни слободянці активно допомагали повсталому Майдану, відправляючи туди і гуманітарку, і людей.  Патріотичність місцевих людей вирізняє цю низку сіл з-поміж інших, до політичного та суспільного життя України доволі байдужих. Це обумовлено особливістю історії «свободянського куща», маловивченого і геть не розкрученого. Що ж в ньому  цікавого, чи можна чимось привабити мандрівника чи дослідника рідного краю? Скажу так: захоплюючого тут мало, але цікаве можна знайти.  В 2012 році довелося побувати в цих краях в рамках краєзнавчої експедиції, відтак, всі фотографії в статті – тогочасні.
 

Нашу екскурсії почнемо з села Свобода, яка є адміністративним центром для поселень, що розташувались у відносній близькості від Тиси та кордону з Угорщиною. Село лежить в 40 км від Берегова, та в 45 км від Ужгороду. Населення (тут і далі – за даними перепису 2001 р.) – 854 людини.  Перша письмова згадка датується 1282 роком.  Угорська назва села (Нодьбокош, тобто Великий Бокош) походить від прізвища одного з перших, ще часів раннього середньовіччя, власників  навколишніх земельних угідь. Згодом тривалий час, до 1919 року місцевими землями володіли представники угорської графської родини Лоняї.  На цих землях була заснована низка невеличких хуторів (угорською – «майор», або «тоня»), на кожному з яких працювало по 20-40 батрацьких безземельних родин. Хутори (тоні) звалися  Нодь Бокош,  Кіш Бокош, Уй тоньо, Копітань тоньо, Богой Саллаш. На хуторах займалися тваринництвом та вирощували зернові, на період жнив землевласники наймали додаткових сезонних робітників. 

Поштовх до розвитку місцеві хутори отримали під час перебування Закарпаття в складі Чехословацької республіки. Нова влада,  бажаючи міцно закріпитися на нових землях,  розпочала політику, що отримала назву  «слов’янізація угорського пограниччя». В її рамках розгорнулася колонізація  підкарпатських земель біля кордону з Угорщиною,  вздовж Тиси від румунської границі  і до  Словаччини. В результаті було засновано цілу низку поселень, які стали основою кількох сучасних сіл. Ці поселення заселялися в першу чергу чехами (т.зв. легіонерами), а також переселенцями з гірських малоземельних районів нашого краю.  Одним із найбільших поселень такого типу  стала сучасна Свобода.  Землі навколо невеликих  хуторів  були незаселеними («слободні»), тож місцевість  назвали «Свободою».  Наприкінці 1920-х років тут були засновані населені пункти Великий Бакош, Малий Бакош та Нове Батьово. Землевласниками замість угорських дворян стали чеські легіонери.  Новою владою було збудовано 71 однотипний будинок з господарськими приміщеннями, зокрема,  20  - в Малому Бакоші, 30 - у Великому Бакоші  та 21 - у Новому  Батєві. Декотрі з цих будинків залишилися практично в незмінному стані, інші були згодом перебудовані. Їх можна побачити, зокрема, в сьогоднішній Свободі,  в тій частині села, що неофіційно й понині зветься Нове Батьово. В одному з таких типових чехословацьких будинків нині розмістилась місцева амбулаторія.

 





Варто додати, що в 2006 році в Свободі, за допомоги голландських меценатів,  була відкрита невелика за розмірами сучасна реформатська церква.  Власне, це й всі архітектурні принади Свободи.

 Місцевій сільській раді підпорядковані ще три села  - Бакош, Бадів та Данилівка.  Село Бакош за населенням навіть більше за Свободу - 988 чол.  Воно засноване в 1927 році чехословацькими легіонерами та переселенцями з гірських районів Закарпаття, яких стимулювали заселяти місцевість, надаючи земельні наділи та худобу за низькими цінами.   Пізніше, в 1950-х роках до села переселили родини з Міжгірського району, села яких були ліквідовані під час споруди греблі Теребля-Рікської ГЕС.



В Бакоші чехословаками була побудована перша в місцевості школа,  відкритий клуб для мешканців усіх навколишніх поселень. В радянській час в будівлі клубу були влаштовані також відділення пошти та амбулаторія. В 1999-му, після потужного снігопаду, в частині приміщення не витримав дах. Згодом більша частина будівлі була демонтована, і на даний час від споруди залишилась тільки частина, та й та, на превеликий жаль, стрімко руйнується. Буде дуже прикро, якщо ця пам’ятка  чехословацької доби зникне.





В центрі села, навпроти школи,  знаходиться залізобетонний  пам’ятник-обеліск на честь односельчан-добровольців Радянської Армії,  відкритий  в 1974 р., роботи І. Маснюка та В. Олашина.  Поруч із меморіалом в 2007 р. відкрита греко-католицька церква, а в 2008, навпроти неї, збудований православний храм. Обидві культові споруди органічно вписалися в пейзаж, наче стояли тут віками… 



При селі є також присілок Малий Бакош,  про що свідчить саморобне дорожнє табло. Але не треба шукати його на карті – він не є окремою адміністративною одиницею. В присілку є реформатська церква, збудована в 1997 році. Варто додати, що під час повені  2001 року  село сильно постраждало, фактично його треба було відбудовувати наново.



В 1932 р. вісім селянських сімей з Хустського та Міжгірського районів заснували хутір Бадів–1,  а в 1935 р. на відстані двох кілометрів аналогічно був створений хутір Бадів-2 (або «Дубки»). Нині це одне невеличке село Бадів (546 чол.). В селі є нещодавно збудована православна церква.  Сусіднє село Данилівка було засноване в 1933 р, нині тут мешкає 493 людини.  В селі є новозбудована православна церква. Є й маленька школа, вочевидь, збудована ще «за чехів». 



Тутешні села не раз потерпали від потужних повеней. За радянських часів тут були створені кілька колгоспів, але слави «мільйонерів» вони не завоювали, з 2000-го року землі були роздані колишнім колгоспникам, втім, видатних успіхів в фермерстві  сьогодні в нашій країні  досягти не просто. Тому частина людей працює на залізниці, частина – на виробничих ділянках залізничного вантажного комплексу «Термінал «Карпати», чимало, традиційно для закарпатців, по заробітках.

Звісно, й тут сподіваються колись отримати зиск від розвитку туристичного потенціалу Закарпаття. Принаймні, до послуг гостей вже є залізничні шляхи (а це теж суттєво),  природа, що тепер відпочиває від господарської діяльності, і неординарна історія, яку варто розкручувати.

Олег Супруненко

За матеріялами довідника

«Архітектурні, історичні та природні цінності Берегівщини»

 

Коментарі (1)
віра
07.10.2018 16:33:21  |  IP: 130.180.210.***
правильно

Prev1Next
Додати коментар
Введіть число
 

вологість:

тиск:

вітер: