На чию честь? Вулиця Тіводора Легоцького

30.09.2018 Перегляди 689 Коментарі 0
Наш сайт починає проект «На чию честь?», в якому регулярно розповідатиметься про видатних осіб, чиїми іменами названі вулиці Берегова.
Звичайно, немає сенсу писати про імена, які всім відомі та які легко «нагуглити» - приміром, Тараса Шевченка чи Івана Франка. А от про діячів не настільки відомих – варто. Бо не всі цікавляться історією, а тому не знайомі з життєписом письменників, акторів, історичних постатей, скажімо так, другого ешелону, котрі не є всесвітньо відомими, що не робить їх менш гідними уваги. До того ж, наш сайт читають і гості Берегова, для яких звичні нам імена можуть бути й невідомими – і їм буде незайвим трохи розширити кругозір. Тому в першу чергу писатимемо про людей, які мають безпосереднє відношення до Берегова, Берегівщини та Закарпаття.

Почне наш цикл персона Тиводара Легоцького, на чию честь в місті, паралельно вулиці Мукачівській йде вулиця з дещо зміненим написом – Тіводора Легоцького, що більш відповідає угорській вимові, але в даному матеріалі, задля уникнення плутанини, називатимемо видатного історика так, як він іменується в українській літературі. (Кілька десятиліть тому носила назву «Ленінградська», так немолоді берегівчани й досі часом звуть цю здавна затишну, із охайними і багатими будинками, вулицю).



Тиводар Легоцький (угор. Lehoczky Tivadar)  народився 5 жовтня 1830 року в селі Фужіне, поблизу хорватського міста Рієка, що тоді входило до складу Австрійської імперії, будучи одним з провідних її портів на Адріатиці. Майбутній історик, археолог, етнограф та юрист народився в родині лісника, переселенця з нинішньої Словаччини, котра тоді теж була складовою Австрійської імперії, як і Закарпаття, і чимала частина Західної України.   В словацькому місті Ружомберок Тиводар Легоцький закінчив початкову (народну) та середню школу, в 1847 році поступив в юридичну академію в нинішньому Кошіце, але за рік перервав навчання через призов на військову службу (бо в Європі розцвіла «Весна Народів» - серія національно-визвольних революцій).  В 1849  продовжив навчання, закінчив академію в 1851 р., попрацювавши кілька років у суді, переїхав до Мукачева. З 1865 року і аж до виходу на пенсію в 1896-му працював на посаді головного прокурора Мукачівсько-Чинадіївської домінії графів Шонборнів. 

Але прославився не справною юридичною службою, а своїм другим і головним захопленням – історією. Історія, практична археологія та музейне діло стали справою життя Легоцького, а її результатами ми користуємось й понині. Насамперед, звісно, маю на увазі безцінну історичну монографію Тиводара Легоцького, в трьох томах, під назвою «Історія Березького комітату» (Beregvarmegye monografiaja), котра вийшла в 1881 році. Більш глибоко дослідження регіону, який охоплює не лише власне Берегівщину, а й низку сусідніх районів нинішнього Закарпаття, котрі входили до складу комітату, не робили ані до Легоцького, ані через століття після. На жаль, до перекладу дослідження на українську мову ще ні у кого не дійшли руки, а така праця сильно б допомогла сучасним краєзнавцям… Власну монографію Тиводар Легоцький презентував в палаці комітатського управління  (нинішній Медичний коледж). З цієї нагоди в 1995 році на фасаді будівлі було відкрито меморіальну дошку на честь історика. 





 У 1890 році під час робіт у кам’яному кар’єрі на Малій Горі (околиця Берегова) була  знайдена могила з останками знатного воїна часів переселення угорських племен до нової Вітчизни. Про знахідку повідомили Тиводару Легоцькому, який одразу оцінив її цінність. Після дослідження історичний скарб (прикрашені золотою пластиною піхви шаблі, сама шабля, залишки кінської збруї, позолочений срібний шишак пірамідальної форми, що скоріш за все, прикрашав багату хутряну шапку) був переданий в Національний музей Угорщини в Будапешті.  Згодом остання прикраса стала одним з символів угорської нації,  і не лише в Угорщині. Її зображення фігурує поруч з назвою районної газети «Вісник Берегівщини», в 1996 році її зобразили на дошці на фасаді будівлі реформатської церкви в Берегові, а коли 1 липня 2017 року в урочищі Мала Гора, на території однойменного ресторанного комплексу фірми «Чізай» в урочистій обстановці було відкрито пам’ятний знак Тиводару Легоцькому, то й на ньому зобразили славетну верхівку шапки воїна.
Серед здобутків Легоцького, котрий ще й збирав народний фольклор, досліджував проблеми соціально-економічного розвитку нашого краю та робив десятки інших безцінних справ, варто виділити створення ним першого на Закарпатті музею історії та побуту. Експонати музейної колекції були виставлені в приватному будинку Легоцького у Мукачеві, де історик і жив до самої смерті в 1915 році. Після певної перерви, викликаної буремними подіями (Перша світова війна, розвал Австро-Угорської імперії, перехід Закарпаття до складу Чехословаччини) музейну справу продовжили його послідовники, які створили Мукачівське музейне товариство ім. Тиводара Легоцького. З часом чехословацький уряд надав музейникам окреме й більше приміщення, куди до колекції видатного історика потрапили й інші, в тому числі й з вельми цінними експонатами (такими, як меч князя Іштвана Баторі). В 1950-му році експонати музею увійшли до фондів Закарпатського обласного краєзнавчого музею в Ужгороді (нині носить ім’я Легоцького).

Наприкінці варто додати, що в рідному селі Тиводара Легоцького, хорватській Фужіне, на стіні будинку, де народився майбутній історик, в  2006 році встановлено пам’ятну табличку хорватською та угорською мовами.


 

 Олег Супруненко


Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 

вологість:

тиск:

вітер: