В Берегові презентували історичне дослідження про Ірпінську битву

02.07.2018 Перегляди 551 Коментарі 0
13 червня в приміщенні Берегівської гімназії відбулася презентація книжки Володимира Саюка «Ірпінська битва 1323 року».
Книжку представив автор, 81-річний уродженець Житомирщини, фаховий інженер-гідротехнік, в минулому мешканець Ірпеня, що на Київщини, який через життєві обставини опинився у Берегові, де й живе нині. Збірка містить не лише історію маловідомої пересічному українцю Ірпінської битви (яка, як стверджують деякі історики, для нашої країни була більш значуща, ніж прославлена і дуже міфологізована Куліковська). В книзі описані самі пошуки місця битви,  яке нині приховане під дамбою,  розповідається й про чималі митарства, з якими зіткнувся автор під час пошуку коштів на археологічні розкопки, перелічені всі доброчинці, які пожертвували на цю шляхетну справу.







Не обійшов Володимир Саюк навіть публікацій своїх критиканів – здебільшого, з комуністичного та проросійського таборів, котрим дуже не сподобалось фахове дослідження, що суперечить їхньому усталеному «совєтському» погляду на історію нашої країни.  Аби зробити книгу широко доступною, автор виклав її в інтернет, зокрема, на сайті Берегівської гімназії, в розділі «Публікації наших друзів»
 
Під час презентації книги в ході обговорення була висловлена цікава думка про історичний зв'язок подій під Ірпенем з нашою місцевою історією. Битва відбулася в 1323 році між литовсько-руською армією Гедиміна та дружиною васала Золотої Орди київського князя Станіслава. А через певний час (1393 р.) на Закарпаття прийшов володарювати литовський князь Федір Корятович, який залишив важливий слід в історії краю.

Через багато сторіч,  в 1922 році німа кінострічка «Коріатович» (або «Чарівний перстень Карпат») стала однією з перших робіт, відзнятих на чеській студії А-В (згодом Barrandov). Спонсорами художнього фільму виступили майбутній президент Карпатської України Августин Волошин та майбутній губернатор Підкарпатської Русі Костянтин Грабар, лібрето ж до фільму написав поет Василь Пачовський, котрий з 1920 по 1929 роки був професором Ужгородської та Берегівської гімназій (див. Фестиваль «Береги слова» розкрив і сучасну поезію, і призабуте минуле літературного Берегова) . Таке ось хитре переплетіння… 

В підсумку заходу присутні вирішили звернутися до керівництва Київської обласної державної адміністрації з ініціативою до 700-річчя Ірпінської битви встановити на можливому місці битви пам’ятний знак, який би став важливим місцем для вивчення та вшанування  української історії.



Історична довідка.  Битва на річці Ірпінь — маловідома та малодосліджена  битва між литовсько-руською армією Гедиміна та дружиною Київського князівства під проводом київського князя Станіслава — васала Золотої Орди (ця династія отримала Київ з допомогою хана Токти на самому початку 14 століття). Битва  відбулась біля річки Ірпінь у 1321 (за іншими даними 1322) році. Військо Гедиміна складалося з литви, жемайтів та русинів. На стороні Станіслава в битві брали участь руські князі - союзники Золотої Орди, а також татарські та ханські війська.  Як свідчить «Історія Русів або Малої Росії»: «…Гедимін Князь року 1320-го, прийшовши в межі Малоросійські з воїнством своїм Литовським, з'єднаним з Руським, що перебувало під орудою воєвод Руських: Пренцеслава, Світольда і Блуда та Полковників Громвала, Турнила, Перунада, Ладима й інших, вигнали з Малоросії Татар, перемігши їх у трьох битвах і на останній, головній, над річкою Ірпінь, де убиті Тимур і Дивлат, Князі Татарські, Принци Ханські. По тих перемогах поновив Гедимін правління Руське під начальством вибраних од народу осіб, а над ними поставив намісником своїм з Руської породи Князя Ольшанського…» Після перемоги литовсько-руських військ над ординцями князь Гедимін рушив з військом на Київ, який після нетривалої оборони здався на основі васалітету. Відтак, разом з Києвом до Великого князівства Литовського відійшли міста Переяслав, Путивль, Вишгород, Канів, Черкаси, Білгород та Брянськ Сіверський, тобто Київське, Волинське та Сіверське князівства. Князь Станіслав, останній князь з династії Рюриковичів, зазнавши поразки, втік у Рязань, де згодом одружився з дочкою рязанського князя.   Результат битви на річці Ірпінь визначив довгий період влади Великого князівства Литовського над територією сучасних українських (руських) земель — Галичини, Поділля, Волині, Брацлавщини та Київщини.
Битва під Ірпенем залишається білою плямою української історії, відтак, кожна спроба її дослідження варта уваги, а особливо, якщо вона зроблена людиною, котра вклала в неї не лише кошти та енергію, а й десятки років власного життя. Варто сподіватись, що книга Володимира Саюка отримає гідне визнання, а його праця матиме подальший розвиток. 

Олег Супруненко, Beregovo.Today
Матеріали по темі:
Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 

вологість:

тиск:

вітер: