Чим Берегово відрізняється від Суботиці?

3/20/2017 Перегляди 1156 Коментарі 0
Питання, винесене у заголовок, можна поставити до будь-якого міста, але Суботиця тут обрана не випадково.
Напевне, в жодному іншому закордонному місті Європи (за виключенням міст Угорщини) не побувало свого часу стільки берегівчан,  як в цьому, одному з найближчих до нас великих населених пунктів Сербії, а наприкінці 1980-х – ще й Югославії. В Берегові тоді був популярним жарт про так звані «закордонні номери» на автомобілях, якими народ масово мандрував до СФРЮ на тамтешні базари, і літери «ОС» розшифровували як «Окупація Суботиці».

Отримати «виклик», яких за невеличку винагороду мешканці автономного краю Воєводина робили для закарпатців пачками, тоді – візу до Югославії (за якої їхати доводилося аж до Москви), заміняти «дерев’яні» радянські карбованці на югославські динари по казковому курсу, і на всі затаритись барахлом, що тоді здавалося скарбом – магнітофони, одяг, сервіз «Мадонна», калькулятори та дешеві електронні годинники… - тяжко знайти в Берегові родину, котра не проходила цей важкий, але такий захоплюючий шлях. 

Суботицю обирали невипадково – адже це доволі велике місто (140 тисяч населення) знаходиться в десятку кілометрів від кордону з Угорщиною, 40 % його населення – угорці (як і чимала частка населення Воєводини), відповідно, воно й близько, й з місцевими було легше домовитись. У тих комерційних вояжах людям було не до порівняльного аналізу щодо архітектури, міського устрою, культурного життя. На базар (дехто ще обирав Нові Сад) і додому, аби витратити обмежену суму дозволеної до обміну валюти максимально ефективно, і чим скоріш – на друге коло.

Авторові й досі не довелося побачити Суботицю вдруге, вже не в якості «пасажира» комерційного рейсу, а неквапливого туриста, хоч і бачив вже й Сербію, й більшість інших країн колишньої Югославії, деколи й не по одному разу. Зате нині є багато можливостей робити віртуальні мандри, благо ледь не кожен мандрівник вважає за обов'язок зробити по поверненні детальний фотозвіт. Багато таких репортажів було мною переглянуто, і з них я зробив для себе висновок, в чому принципова відмінність нашого невеличкого Берегова від Суботиці.

Вона не лише в розмірах (остання в рази більша за площею й населенням), і не в тому, що сербське місто (між іншим, побратим Мукачева) щедріше обдароване гарною, подекуди розкішною архітектурою кінця ХІХ-початку ХХ століття. Одна з відмінностей між двома містами, які знаходяться на схожій відстані від кордонів з Угорщиною, і зі схожим відсотком (близько половини) угорського населення - в скульптурах. В Суботиці їх багато, а в Берегові…

Якщо рахувати не лише пам’ятки історичним чи політичним діячам (як от наші славетні пам’ятники Шандору Петефі та Тарасу Шевченку), а й популярні в Європі безпафосні скульптурні зображення невідомим чи вигаданим персонажам, то виявиться, що у нас їх взагалі нема. Тоді як біглий огляд фотозвітів по Суботиці показує, скільки тут оригінальних скульптур (туристам зазвичай першою впадає в око Косар, хоча він, як на мене, якраз не найвдаліший приклад, в порівнянні з іншими).




















Примітно, що це була не єдина спроба прикрасити Берегово оригінальною скульптурою. В 2011 році в центрі Виноградова з’явився бронзовий винороб із пресом, зроблений так, аби кожен бажаючий міг взятися за його важіль і сфотографуватися. 




До теми відсутності в нашому місті подібних скульптур я звернувся, переглядаючи попередні архіви з винних фестивалів. Бо вже й забулося, що свого часу в Берегові ненадовго з’явився цілком у дусі європейських міст Старий Винороб. Він стояв на головній площі Кошута, або ж на Корзо, кілька днів, з нагоди відкритого 14 березня 2008 року VIII Міжнародного фестивалю вина. Робота берегівчанина Мирона Гриця та його колеги Василя Луски була виготовлена з гіпсу, на бронзовий варіант у міста не знайшлося приблизно п’яти тисяч доларів. Якщо не зраджує пам’ять, невдовзі скульптуру пошкодили вандали, а відтак вона була демонтована й зникла (і, якщо не помиляюсь, опинилася у когось з приватних виноробів Ужгородщини).





Скульптура була відлита в майстерні Патріка Котормана під Будапештом, автором ідеї ж став ужгородський скульптор Михайло Колодко. Якось при спілкуванні він розповів мені, що спочатку мав ідею встановити цю скульптуру в Берегові, і навіть мав про це розмову з попереднім мером міста, Іштваном Гайдошем. Та далі ідеї справа не пішла, і вже не піде – Виноградово й тут випередило Берегово, а у 2012-му збагатилося на ще одну виноробну скульптуру – панночку, що чавить ніжками виноград, вінчаючи собою міський фонтан…



На шляху до справжнього туристичного європейського міста Берегову доведеться зробити ще чимало кроків (а воно часом не те що топчеться на місті, а й взагалі здає назад). І наповнення міського простору оригінальними скульптурами – один з таких кроків. Та чи буде він зроблений, ким і коли?

Олег Супруненко, Beregovo.Today

Матеріали по темі:
Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 

вологість:

тиск:

вітер: