Від Мермештоньо до «Запорізького хутору»: історія одного присілку

2/20/2017 Перегляди 2930 Коментарі 10
Багатьом берегівчанам місцевий топонім «Запорізький хутір» принаймні відомий, хоча й не кожен там бував, адже ні про які видатні місця, варті уваги, щодо цього хутору не почуєш. Тим, хто в Берегові живе не так давно (а таких людей в місті стає дедалі більше), вже й сама назва виявляється невідомою чи дивною. Який хутір? Чому Запорізький?
В уяві, певно, постають картини етнографічного побуту на кшталт музею на Хортиці – хати-мазанки, тини з глечиками… Насправді ж у цього віддаленого присілку Берегова із Запоріжжям спільного тільки назва, і походить вона від вулиці Запорізької, на якій більшість хутору й знаходиться. При цьому, скоріш за все, назва ця суто випадкова – були ж в Берегові й Ленінградська вулиця, й Одеська.

Історична ж назва місцевості, на якій в першій третині ХХ-го століття виникло це поселення – Мермештоньо, від прізвища землевласника-єврея Мермеша та специфічного угорського слова «tanya», аналога селянського одноосібного господарства (ферми), з яких складався хутір. Про історію цього «населеного пункту» розповів його колишній мешканець (тепер він живе ближче до центру Берегова) пан Дмитро Петричко, котрому невдовзі виповниться 80 років. Його батько Михайло був одним з перших поселенців хутору. Далекого 1910–го року, нещодавно одружившись, тоді ще юнак, разом із земляками з міжгірського села Нижнє Студене відправився на заробітки в Америку. Повернувся через два роки, а тоді знов відправився за океан, де працював в Детройті, змінюючи роботи – від військового заводу до готелю.

Остаточно повернувся на батьківщину 1922 року, з чималою сумою зароблених доларів.

Сім’я зростала – згодом у подружжя виросло семеро дітей, а восьма, себто перша народжена дівчинка, померла.
На малоземельній Верховині селянину було затісно, і 1926 або 1927-го року він перебрався до Берегова. В місті родина придбала будинок наприкінці вулиці, що нині носить ім’я Шевченка. А от землі біля хати було й тут замало, тож почав купувати її по околицях міста, де лише міг.

П’ять  гольдів придбав у районі Чігасуг, десь стільки ж - на місті сучасної автобусної станції, і 15 гольдів придбав у Мермеша – там, де нині Запорізький хутір, а тоді було велике пасовище. (Гольдами в Угорщині міряли землю, і становить він трохи більше за половину гектара – так і закріпилася ця назва на Закарпатті ще надовго). До Мермештоні переселився 1929 року, на той час на великому шматку землі стояли всього три селянські хати (син першопоселенця запам’ятав їхні прізвища – Крольник (або Крайнік), Товт та Деяк).

Тут звів собі велику хату із господарськими приміщеннями й Михайло Петричко, висадив фруктовий сад та тисячу кущів винограду. Худобу ж не лише купував, а й привіз ту, що завів ще у Нижньому Студеному (процес цей був доволі тривалим). Згодом слідом за Михайлом потяглися до хутору й його земляки, які теж купили собі наділи землі у власника. В селянських трудах й проходило життя родини. Хутір розростався, через нього до Берегова від Дийди (Дідова) проходила непогана дорога, неподалік працювали два цегляні заводи, які вибирали глину з тутешніх кар’єрів  (великі виїмки добре видно й нині, колись вони були озерцями, але останніми роками вода пішла).

Другу світову війну селяни майже не помітили, аж до її закінчення. 1944-ий виявився буремним. На цегляному заводу угорською поліцією за вказівки німецьких союзників було влаштоване єврейське гетто, звідки людей відправляли в табори смерті. Там же, за словами очевидців, тримали й полонених та інших ув’язнених. Часом вони тікали, і тоді втікачів розшукували спеціальні загони.

Восени того року малий Дмитро пережив радянський авіаційний наліт. Разом з батьком вони якраз збиралися провідати інший земельний наділ, як в небі з’явилася перша ланка літаків, котра без особливої прицільності скинула бомби в район залізничного вокзалу, а потім бомбардування повторила друга ланка. Зараз існують суперечки про кількість загиблих від того нальоту. Хлопець не міг знати деталей, відтак, сьогодні вже солідного віку очевидець каже, що чув лише про велику кількість посічених осколками корів – так про це казали селяни.

З кінця 1944-го і по 1945 на хуторі по селянських хатах розселили солдатів та офіцерів радянської армії, з числа загону, що охороняв великі запаси фуражу при залізниці. Радянська влада розпорядилася із землями селян у властивій манері – дозволила родині Петричків залишити собі хату, проте майже всю землю відібрала для створеного 1947 року колгоспу імені Леніна. Сюди ж потрапила й реквізована селянська техніка з навколишніх господарств, в тому числі й трактори, які були у заможних селян (тим паче, що буржуазна Чехословаччина їх добре виготовляла). Таким чином, можна стверджувати, що славетний трактор «Універсал» був не першим на землі Берегівщини (див. Трактору «Універсал», що біля «Будинку вина», скоро виповниться 70 років). Селянський сад та виноградник роздали робочим з місцевих заводів, попередньо викорчувавши їх…
 
З 1950-х років на хутір прийшла друга хвиля заселення вихідцями з Міжгірщини. Тепер процесу сприяли новопризначені керівники міста міжгірського походження. До початку 1960-х процес був практично завершений.



Сьогодні хутір на кількадесят будинків живе малопомітним життям. В його складі є ще й так званий Малий, або Старий Хутір, ядром якого є старовинний напіврозвалений барак, в якому й зараз живуть кілька родин, причому дехто навіть зробив в своїй частині непоганий ремонт. Цей барак тут був і за чехів, а можливо, що й за Австро-Угорщини. Скоріш за все, тут жили робітники, котрі доглядали за худобою місцевого пасовища. Тут же зберігся старовинний, кам’яної кладки, колодязь-журавель.







Окрім вулиці Запорізької, є в складі неформального хутора ще й вулиця Сагайдачного, на якій знаходиться кілька старих угорських будинків, котрім на вигляд близько ста років. Вочевидь, це й є найстаріші будівлі Мермештоні.







Олег Супруненко, Beregovo.Today

Матеріали по темі:
Коментарі (10)
Марія Класно! Талановито!
3/10/2017 10:40:58 PM  |  IP: 130.180.218.***
Талановито написано. Дякую!
Марія Класно! Талановито!
3/10/2017 10:40:54 PM  |  IP: 130.180.218.***
Талановито написано. Дякую!
Автор
2/27/2017 1:43:41 PM  |  IP: 194.88.153.***
Книга про місто та район вже видана, у 2013 році:

"Архітектурні, історичні та природні цінності Берегівщини"
http://zakarpattja.livejournal.com/63736.html
Рената
2/22/2017 12:30:14 PM  |  IP: 62.165.200.***
На початку літа вулиця Сагайдачного покривається ароматом білої акації та дзвінким співом жаворонка :)
До автора
2/22/2017 8:21:19 AM  |  IP: 91.224.178.***
Статті просто клас можливо треба подумати про видачу книги про історію міста і району?
Юра
2/21/2017 10:16:21 PM  |  IP: 62.201.25.***
Клас:-)і наша сто річна хата ще стоїть. Дякуємо за класну статтю(Товт:-):-))
Андрея
2/21/2017 9:10:05 PM  |  IP: 91.224.179.***
Буча коли?
Автор
2/21/2017 6:05:08 PM  |  IP: 194.88.153.***
Є в планах й Ардов, і Буча, і Тошнад (Затишне), і Кукля. Може, й до Малої Москви дійде :)
Юрий
2/21/2017 6:03:35 PM  |  IP: 91.195.173.***
Потужная стаття.Дякую!
Влад
2/21/2017 5:18:17 PM  |  IP: 91.224.179.***
А Мала Москва!

Prev1Next
Додати коментар
Введіть число
 

вологість:

тиск:

вітер: