Квасово – село із «розбійничим замком», древнє й сучасне

7/25/2016 Перегляди 3145 Коментарі 0
Невелике село Квасово (населення – близько 900 чоловік) насамперед здивує його дослідника тим великим обсягом інформації, яким варто б поділитись із читачами. Її б вистачило не на одну статтю, а принаймні на 2-3…
Село розташоване в мальовничій місцевості правого берега річки Боржава, у 18 км від Берегова.  Навколишня місцевість почала заселятись дуже давно, археологи знайшли тут сліди стоянок первісних людей епох неоліту та палеоліту, а також чотирьох поселень різного часу, починаючи від 18-16 тисячоліття до нашої ери. Перша письмова згадка про Квасово датується 1270 роком. 

Існують дві основні версії назви  села – одна про її слов’янське походження, друга – угорське. В обох випадках йдеться про так звані «природні квасци» - галуни, мінерали,  які здавна добувались з місцевих пагорбів, та застосувались як фарбники, дубильні речовини тощо. 


Найвидатнішою архітектурною пам’яткою Квасова є руїни замку, єдиного, що хоча б частково зберігся на території Берегівщини.  Мурований замок був збудований на  одному з пагорбів у ХІІ –ХІІІ столітті,  під час перебування села в складі королівської корони, в  період укріплення кордонів угорського королівства зведенням мережі  форпостів. Для будівництва замку була обрана невелика скеля в ста метрах від річки Боржави, яку з пологої сторони оточили глибоким ровом. Основна частина замку була збудована пізніше, в  ХVI столітті.

Матеріалом для будівництва слугував місцевий необроблений камінь, згодом були додані незначні вкраплення цегли. Основою укріплення слугувала вежа-донжон, діаметром близько 12 метрів, зі стінами 2-метрової товщини. Згодом замчище було оточене стіною метрової товщини, і набуло форми трикутника зі сторонами 40, 30 та 30 м. Під захистом стін знаходилися господарські будівлі, в замку був виритий колодязь. Перша згадка про укріплення в Квасові датується 1390 роком, коли король Сигізмунд І Люксембург подарував його феодалу Яношу Нодьмігаї. Після смерті феодала рішенням суду замок передали родині Баторі.  В 1549 чергова власниця замку, Єлизавета Екчі, продала його феодалу Павлу Мотузнаї.

Новий володар  почав використовувати замок як прикриття для грабунку купців та нападів на інших феодалів. Цей період тривав недовго, з 1557 по 1563 роки, але став найвідомішою віхою в історії квасівського замку, оскільки в популярній літературі за цей епізод замок прозвали розбійницьким.  В 1563 році угорський сейм на прохання дворян Березького комітату постановив зруйнувати замок, а майно власника конфіскувати. Але рішення сейму було виконане тільки частково, бо коли військо королівських солдат та дворянських ополченців увійшли в замок, той виявився порожнім – його власник завчасно покинув маєток. Майно було пограбовано, укріплення частково понищено та підпалено.

Однак через деякий час представники роду Мотузнаї знов оселилися в замку, про що є свідчення королівських грамот. В 1623 році замок опинився у власності трансільванського князя Габора Бетлена, який подарував його керівнику князівської кавалерії Петеру Редеї. Останнім відомим власником укріплення в 1627 році став Давид Шикован-Біловарі.

Відомо, що в XVII-XVIII століттях замок був жилим, в ньому були збудовані двоповерхові приміщення з просторими підвалами. В 1889 році місцева газета «Берег» описує вже нежилий, але ще збережений замок. Зокрема, журналіст Бейла Лукач записав, що перший поверх замку повністю збережений, вікна мають залізні решітки, а дах перекритий гонтом. На дворі замку зберігся напівзруйнований колодязь із висіченою датою «1794», яку можна вважати часом останнього ремонту.  

Що відбулося в означений період, невідомо. З 1808 році частина території села належала землевласнику Ференцу Погані, а  інша частина  –  родині Перені.  В ХІХ столітті Погані збудував в безпосередній близькості від замку садибу, і, вочевидь, замкові приміщення виявились непотрібними.
 
На протязі ХІХ-ХХ століть замок  поступово повністю розібрали на будівельні матеріали. В 1960-х роках на території замчища проводились розкопки. Весною 2009 року вчені  Ужгородського Національного Університету провели детальні дослідження замку.  Сьогодні ж замку як такого вже нема, є лише рештки стін та вежі, які потребують регулярної розчистки від рослинності, консервації та збереження.  Руїни Квасівського замку Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. N 1761 були занесені до переліку Пам'яток архітектури національного значення.

 



 
Згадана садиба Погані в радянській час використовувалась для зберігання агрохімікатів, і була повністю занедбана. У відносно автентичному вигляді збереглися тільки підвальні приміщення садиби. Будівля ж була перебудована останніми роками, і нині мало схожа на типову угорську садибу ХІХ століття, якою вона колись була. За планами нового власника, «садиба Погані» буде використовуватись в культурних заходах та як туристичний об’єкт.
 



Найвидатнішою культовою спорудою Квасова є мурована церква Свято-Покровської парафії, грекокатолицької громади, до якої належить практично все село. Храм  зведений в 1895 році на місці дерев'яної церкви XVIIІ-го століття.  На двох мармурових таблицях, що висять при вході до церкви, виписані імена усіх священників, які вели в селі службу, починаючи з 1735 року. В 2011 році церква була відремонтована з оновленням фасаду. Неподалік від церкви розмістилась церковна фара  (будинок священника), збудована в 1913 році, реставрована в 1993-1994 рр.



На подвір’ї біля сільської ради в 2012 році в пам'ять про штучний голод 1932-1933 років, поставили пам‘ятний знак жертвам Голодомору.  І це була не просто данина історії – адже в Квасові мешкала  жінка, яка в дитинстві, проживаючи на території радянської України, перенесла жахи тої трагедії.



Неподалік цього знаку стоїть оригінальної конструкції залізобетонний пам’ятник радянським воїнам, встановлений в 1974 р.

В приміщенні сільської середньої школи влаштовано музей із краєзнавчою інформацією про історію села Квасово, життя та побут жителів навколишніх сіл та культуру району.

Окрім давньої історії, Квасово (яке, за поширеним виразом вихідця з цього села, відомого закарпатського історика Йосипа Коваля, люблять називати "українською скелею в угорському морі") відоме й своїми сучасними досягненнями.  Так, село стало одним з перших не лише в районі, а й в області у запровадженні системи роздільного збору відходів. 12 контейнерів для пластикових пляшок, найпоширенішої складової сучасного сміття,  встановлені в зручних точках по всьому селу, і щонайбільш радує – і не пустують, і використовуються за призначенням, а не для збору несортованого мотлоху. В цій справі селу допомогла компанія «Кока-Кола Беверіджиз Україна», як і в облаштуванні сільського полігону для сміття. Полігон, звісно, не надсучасний, але принаймні сільське сміття не розповзається околицями, а сконцентроване в одному місці.



Загалом, село давно співпрацює із європейськими фондами, які допомагають і в вирішенні поточних екологічних проблем, і колись найгострішої – паводків.  На превеликий жаль, вирішити постійну проблему річки Боржави – засміченість – громада Квасова не в змозі, адже це сміття припливає з течією, а біля села створює величезні затори. Відтак, спільними зусиллями громади та відповідних районних служб (зокрема, управління водних ресурсів) ці затори час від часу розгрібають, але це лише тимчасово… Проте паводків тут вже майже не бояться.  Після двох стихій 1998 та 2001 років село державним та європейським коштом обнесли надійними дамбами, а в 2006 році це досягнення вшанували унікальним пам’ятником дамбі, із символічним зображенням дитячих долонь на камені. 



На честь реального добросусідства із Європою в центрі села розбитий сквер, в якому між славетних квасівських валунів майорять прапори Квасова, України та Євросоюзу. 



А в пам'ять за українцями, котрі віддали свої життя за європейський вибір України під час Революції Гідності, в Квасові розбили великий меморіальний сквер «Алея героїв».



Окрім архітектурних пам’яток, є у Квасова й безцінна природна спадщина. На рівнині північніше села, у межиріччі Великої і Малої Боржави, знаходиться ботанічна пам'ятка загальнодержавного  значення – урочище Оток (або «Атак»). Природний заповідник було створено у 1975 році на площі 52 гектари. Тут збереглися залишки рівнинних дібров з дубовими пралісами та різноманітними рідкісними рослинами – білоцвіт весняний та літній, конвалія звичайна,  реліктовий плющ звичайний тощо. Пам’ятка природи загальнодержавного значення «Атак» та заповідне урочище «Боржава» включені до складу Боржавського масиву Регіонального ландшафтного парку «Притисянський», створеному рішенням облради в 2008 році, та на жаль, існуючого наразі тільки «на папері». Тому не дивно, що заповідні дуби регулярно піддаються вирубці, особливо нищівною вони були на початку 2000-х. 

Олег Супруненко, За матеріялами довідника
«Архітектурні, історичні та природні цінності Берегівщини»
для Beregovo.Today
Матеріали по темі:
Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 

вологість:

тиск:

вітер: