Фестиваль «Береги слова» розкрив і сучасну поезію, і призабуте минуле літературного Берегова

7/4/2016 Перегляди 777 Коментарі 2
Як вже повідомляв наш сайт, 27 червня в Берегові, в головному залі ресторану «Золота пава» відбулися літературні читання поетів, як запрошених з різних міст України, так і місцевих любителів римованого або ритмованого слова.
(див.  У берегівській "Золотій паві" відбувся перший літературний фест-вечірка "Береги слова"). Ці читання були головною складовою культурного заходу, який був задуманий кількома берегівчанами після спілкування з класиком української літератури, письменником з Мукачева Мирославом Дочинцем, коли той завітав до нашого міста (див. У Берегові автор українських бестселерів Мирослав Дочинець зібрав повний зал бібліотеки).

Втім, не менш цікавим за власне літературні читання виявився круглий стіл, проведений в будівлі Берегівської гімназії, яка в минулому була одним з головних осередків української культури в місті, і залишається такою й нині, в великій мірі завдяки її директору Володимиру Кенийзу. Власне, про історію гімназії, про її видатних діячів та їхню роль в становленні закарпатської української літератури й були неформальні доповіді, зміст яких має бути цікавим і нашим читачам.

Сама будівля нинішньої гімназії (яку вона ділить із українською середньою школою № 1) колись називалась угорською королівською гімназією, і була зведена  в 1895 році в стилі романтизму. Архітектором цієї солідної й водночас вишуканої будівлі є Самуїл Пец (1854–1922), який, отримавши освіту в Штутгарті та Відні, у 34 роки став деканом будівельного факультету Будапештського університету технічних та економічних наук, та очолював його аж до своєї смерті.  Самуїл Пец став, окрім іншого, автором проектів будівель королівської реальної школи в Ужгороді (нині ЗОШ №4), Центрального ринку (Kozponti Vasarcsarnok) в Будапешті та Морської академії в місті Фіуме (нині Рієка, Хорватія) (див. У Берегові, Ужгороді та Будапешті є "будинки-близнюки" авторства Шому Пеца). Як повідомили присутнім літераторам  берегівчани Василь Вовкунович та Федір Савчур, ініціаторами побудови гімназії за часів Австро-Угорщини виступила єврейська громада міста, вона ж стала й основним спонсором будівництва.

Після передачі території Закарпаття новій державі Чехословаччині певний час заклад не працював,  оскільки основна частина викладацького складу покинула місто та переїхала на територію, що залишилась за Угорською державою. В 1920 році чехословацьке керівництво краю почало роботу із залучення до викладацтва переселенців з Західної України, які в ліберальній Чехословаччині ховалися від переслідування польською владою. Цікаво, що паралельно українським мігрантам в Закарпаття переїхало й багато так званих «білоемігрантів» - росіян, які не сприйняли більшовицький переворот в Росії. Однак вони селилися більше в Ужгороді й Мукачево, а Берегово стало осередком носіїв саме української  ідеї.

А якщо конкретніше, то практично всі ключові особи Карпатської України були пов’язані з гімназією,  яку трохи раніше, наприкінці 1919 року розпорядженням Міністерства освіти Чехословаччини переформатували в заклад з назвою “Руська державна реальна гімназія міста Берегова”. Сюди було направлено чимало людей з солідною європейською освітою, тому невипадково в 1921 році саме в Берегові зародився перший в краї Пласт (аналог скаутського руху), покликаний виховувати юнь та молодь в дусі християнства, патріотизму та здорового способу життя.



Сьогодні фасад гімназії прикрашають пам’ятні дошки на честь людей, які навчалися або викладали в цьому закладі: архітектору Мігаю Томашу, хірургу Бертолону Ліннеру, письменнику, археологу та етнографу Федору Потушняку, українському поету Василю Пачовському.



Про двох останніх й говорили на круглому столі, адже, попри вшанування знаками, ці люди заслуговують й на популяризацію своєї творчості. Насамперед, йдеться про Федора Михайловича Потушняка (27 лютого 1910, село Осій — 12 лютого 1960, Ужгород) — українського закарпатського письменника, науковця (етнограф, археолог, фольклорист, дослідник літературного процесу і багато інших напрямків). В 1922-1930 роках юний майбутній науковець і літератор навчався в Берегівській гімназії. Про роль Федора Потушняка зібранню доповів автор численних книжок, які роблять наш край упізнаним в Україні, лауреат Шевченківської премії Мирослав Дочинець, серед іншого, відмітивши, що саме Потушняк і є спражнім засновником закарпатської української літератури, і її найвидатнішою фігурою, творчість якого, на превеликий жаль,  була піддана вівісекції радянською цензурою й по суті, спотворена до невпізнання.



Менш відомою і берегівчанам, і закарпатцям є  постать Василя Миколайовича Пачовського (12 січня 1878, с. Жуличі, Львівщина  — 5 квітня 1942, Львів) — українського поета,  мислителя, доктора філософії, громадського діяча-просвітника.  Цей видатний  діяч студіював   медицину в університеті Львова, історію та мистецтво — у Відні, філософію — у Празі (Український вільний університет). Перед Першою світовою війною вчителював у гімназіях Львова  та Відня.  Під час війни, у 1915–1918 роках працював у таборах військовополонених українців в Австрії та Німеччині. В 1919 році переїхав до Ужгорода, де став редактором часопису «Народ». З 1920 по 1929 роки був професором Ужгородської та Берегівської гімназій. У 1933-му повернувся до Галичини, де працював викладачем місцевого університету.

В короткий час радянської влади на Західній Україні (1939-1941 рр.) став учителем української мови у середній школі, де вчив й до війни.  Навесні 1942 року помер від застуди.

Нині ім’я Василя Пачовського мало кому відоме, попри те, що одній лише літературі він віддав 40 років свого життя, написавши з півсотні книг,  більшість з яких так і не було видано. І це при тому, що на літературному поприщі той неодноразово перетинався з Іваном Франко, про якого писав у нотатках: «Гострий критик Франко признавав мені справжній талант, визнав мене як знавця української мови і пісні. Великий Франко увів мене в літературу в той час, коли мене викинули з університету».

Нині не кожен закарпатець й знає ім’я Пачовського, тоді як точно знає, а то й вживає, образ, який нашому краю дав цей літератор – Срібна Земля. А з’явився цей образ через букові ліси, що колись прикрашали закарпатські гори, а нині практично знищені. В свій «закарпатський період» Пачовський написав поему “Князь Лаборець”, драму “Замок заклятої царівни”,  “Історія Підкарпатської Русі” його авторства була видана в Ужгороді у 1921 році, а книга “Срібна Земля” - у 1938-му.  На щастя, про закарпатські сторінки життя й творчості  Василя Пачовського здійснила ґрунтовне дослідження професор кафедри української літератури Ужгородського національного університету Лідія Голомб (1938–2013). 



Повертаючись від славетного, хоч і підзабутого минулого до сьогодення, учасники круглого столу звернулися до сучасної закарпатської літератури, яка як явище давно відбулася, хоч і не набула гідного визнання серед земляків.  Мирослав Дочинець з сумом відмітив, що за його спостереженням, закарпатці є, певно, представниками найменш читаючого регіону в Україні – на одного мешканця тут припадає в середньому одна продана книжка на рік (в той час як у Львові – п’ять, в Європі ж цей показник в рази більший за загальноукраїнський). Інші учасники круглого столу розповіли про літературний процес у своїх регіонах - Харкові, Чернігові, Сумах. Рівному, Києві.



А далі майстри слова презентували свою творчість у власне літературних читаннях на вже згаданій сцені ресторану «Золота пава» (за що організатори - СЕГО «Чистий Берег» та БГЦ «Кожен може допомогти» - висловлюють подяку його власнику, підприємцю Миколі Якимцю). Відкривав сцену Мирослав Дочинець, співведучими були головний організатор фестивалю берегівчанин київського походження Дмитро Кобринський та  Олена Грицюк (Чернігів). Дві години йшли виступи поетів – молодих і зрілих, берегівчан та гостей міста.

Лунали вірші переважно українською мовою, але знайшлося місце й для інших мов. Так, берегівчанка Тімея Шрек прочитала угорською мовою есе про проблеми дитинства в  ромських родинах, а українською його переклав берегівчанин, молодий поет Михайло Геревич. Пролунала в залі й польська – частий гість Берегова, польський соціолог Ігнаці Юзвяк,  прочитав  вірш польської лауреатки Нобелівської премії Віслави Шимборської, а поетеса з Києва Наталія Бельченко представила його  український переклад. (Наталія вже була в Берегові на фестивалі "Березневі коти" у 2013 році). Харків’янка  Ірина Легонькова зачитала низку віршів  російською та українською мовами.

Із серйозним твором, присвяченим війні на сході, виступив місцевий поет Михайло Гелетей, який має величезну наробку власних віршів, оповідань, казок – але ще не мав нагоди виступити з ними на публіці. Іронічну «Молитву про яблука» та низку уривків зі своїх збірок прози презентував  Мирослав Дочинець. З тонким гумором вийшов нарис про літніх жінок у Володимира Федишина, геолога за професією та літератора за покликом душі з Берегова.

А артистичний поет із Сум Ігор Касьяненко викликав оплески й виконанням, і змістом своїх самоіронічних творів.  Відомий не лише в Берегові науковець і громадський діяч Михайло Бабидорич продемонстрував  в декількох віршах найширше зацікавлення проблемами сучасного світу, молодий місцевий поет Михайло Геревич виступив із філософською лірикою, а наймолодша учасниця читань, 15-річна Софія Супруненко прочитала не по-юнацькі серйозний вірш про кохання під назвою «Асфіксія». Виступили також співведуча заходу Олена Грицюк (Чернігів) та Лілія Нечипоренко-Батюк (Київ) з інтимною лірикою, Олександр Сікура з Ужгорода із віршами на кельтську тематику, Марина Чопей з Чинадієво презентувала свою живописну лірику, а лауреат багатьох бардівських фестивалів Валерій Марченко (Рівне) вразив слухачів майстерним володінням гітарою та потужним гарним голосом…
 




На цьому міні-фестиваль не закінчився, був ще «Вечір при свічах», творче спілкування, обмін враженнями, а Валерію Марченко наступного дня вдалося поспівати українських,  угорських і навіть польських  пісень разом з берегівським чоловічим хором «Купаж».
Перший літературний фестиваль «Береги слова» відбувся, і відбувся вдало. Його організатори сподіваються, що такий захід стане регулярним і презентуватиме Берегово не лише як локацію для відпочинку, а й як місто, де шанують, люблять та популяризують літературу.


Олег Супруненко, Beregovo.Today

Матеріали по темі:
Коментарі (2)
Автор
7/6/2016 4:36:04 PM  |  IP: 195.137.226.***
Шанувальниці: про фестиваль неодноразово повідомлялося в соцмережах, були й друковані оголошення по місту. Враховуючи, що фестиваль був виключно на громадських засадах, то його промоція була непогана, як на мене.

На майбутнє - раджу підписатись на сторінку в Фейсбуці "Громадський Форум Берегівщини", там регулярно даються оголошення про такі події.

Ми ж живемо в час інформаційних технологій та соцмереж, обзванювати один одного телефоном вже ніхто не стане. Все є в інтернеті, просто треба знати, де.
Шанувальниця
7/4/2016 10:10:39 PM  |  IP: 178.93.182.***
Фестиваль "Береги слова" справді відбувся , гостей було багато з різних міст України , прочитана поезія була непередавано цікавою. Ось тому виникає питання до організаторів , чому було запрошено так мало берегівчан , відомих людей Берегова , які заслуговують бути на таких заходах?На майбутнє , треба запрошувати гостей ,не виявляючи сором"язливості . Я думаю, багатьом людям стало неприємно від того , що їх не запросили на такий цікавий захід!

Prev1Next
Додати коментар
Введіть число