Бадалово, село на Тисі, прославлене Шандором Петефі

3/7/2016 Перегляди 2047 Коментарі 0
Село Бадалово (населення - 1714 чоловік, площа - 1,143 км?) розташоване за 12 км від Берегова поблизу найбільшої закарпатської річки Тиса, неподалік кордону з Угорщиною. На угорському боці знаходиться село Тарпа.
Перші письмові згадки про село датуються  1280 роком. На його землях знаходяться дві археологічні пам’ятки древніх людських поселень, з виділеними охоронними зонами.

Протягом XIV–XVI століть  землі в селі були розподілені між численними поміщицькими родинами.  Розквіт села стався у XVIII столітті, коли воно було задіяне у водному шляху – з сіл Вилок та Тісобеч (Угорщина) Тисою транспортувалась сіль, деревина, фрукти, інструменти тощо. Мешканці села скористалися становищем, і розгорнули в селі торгівлю продовольством та вином для сплавників-слов’ян  з гірських регіонів.  Примітно, що нині знову заговорили про відродження цього шляху. Так, 10 лютого цього року на прес-конференції Закарпатської митниці Державної Фіскальної служби серед іншого йшлося про перспективи розбудови пунктів пропуску на державному кордоні.  Серед інших проектів, було озвучено плани щодо відкриття трьох нових пунктів пропуску на кордоні з Угорщиною, серед яких і створення паромної переправи на ділянці Сотмарчеке, Тісоковровд – Бадалово, Варієво.  Втім, Тиса не лише годувала мешканців навколишніх сіл, а й завдавала їм лиха, зокрема, під час двох останніх повеней 1998 та 2001 років.



З Тисою пов’язана історія перебування в селі видатного угорського поета Шандора Петефі. В 1847 році, після ночівлі в Берегові він зробив зупинку в Бадалові, біля місцевої церкви, чекаючи, допоки нагодують та напоять коней, а тоді переправився через річку і продовжив свою подорож до нареченої. Майже через століття  на стіні церкви було відкрито меморіальну плиту на честь цієї події. Плита виготовлена з сірого мармуру, обрамлена бетонною рамою з декоративними узорами з троянд та винограду, посеред яких знаходиться гіпсовий портрет Петефі. На плиті угорською мовою написано: «Під час поїздки в Ердьо, медйє Сотмар, до нареченої, проминув святі стіни 17 липня 1847 року Петефі Шандор, національний угорський і всесвітньо відомий поет, апостол, що помер  смертю героя-визволителя. Пам'ять про нього збережеться навічно в угорських серцях, котрі б’ються під його пісні. Меморіальна плита встановлена літом 1938 року Союзом Угорських Сіл Закарпаття на благо кращого угорського майбутнього».



Щодо церкви, то цей реформаторський храм був зведений громадою в  1550 році.  В 1834 році  згорів внаслідок великої пожежі, в який було знищено половину села, через рік зусиллями вірників відбудований. Книга церковних записів, заведена в 1759 році, вціліла.  Сьогодні церква має статус пам’ятки місцевого значення. Навпроти церкви розміщений парафіяльний будинок, орієнтовно кінця ХІХ - початку ХХ століття.




На внутрішній стіні храму знаходиться меморіальна дошка з іменами тих селян,  які загинули під час I світової війни. На майданчику біля  церкви в 1989 році Товариством угорської культури Закарпаття встановлений гранітний меморіал в пам'ять селян, відправлених в 1944 р. в нацистські табори смерті (Аушвіц), а також селян, які не повернулись з таборів після сталінської депортації.

В центрі Бадалово розташований великий парк з цікавою історією. В 1970 році тут було вирішено облаштувати територію, яка на той час мала кепський вигляд. Посеред широкої вулиці йшла асфальтована дорога, але навпроти практичного кожного будинку була яма. Це селяни брали глину для «вальків» (глиняно-солом’яної цегли). Ями були наповнені водою, в теплу пору року над ними кишіло від комарів. Після низки нарад тодішнього партійного та господарського керівництва було знайдено фінанси на засипку всіх ям, проведення земельних та дорожніх робіт. Саджанці кущів та дерев були куплені в Ботанічному саду Ужгородського державного університету, фахівці університету надали свої поради щодо їх підбору та подальшого догляду. В 1972 році в Бадалові було урочисто  відкрито парк «Дружба». Про історію цього парку три роки тому докладно розповів газеті «Берегово» ініціатор його створення, колишній голова райвиконкому, художник-аматор Іштван Уйфалуші. В парку збереглася скульптура радянського періоду, що зображує двох жінок-селянок.








В 2006 році на честь 1100-річного ювілею в парку було встановлено пам’ятний знак Здобуття Батьківщини  угорського народу. 

На околиці села, на території закритого для вільного відвідування прикордонного посту, знаходиться пам’ятник прикордоннику Шнирікову, з каменю та бетону, зроблений в 1971 р. скульпторами І. Бровді та  Л. Бровді.




Сам прикордонний пост «Бодалово» носить ім’я Шнирікова (або, принаймні, носив ще 2015 року (http://dpsu.gov.ua/ua/static_page/283.htm)  -  вочевидь, і понині). Хто ж такий цей Шниріков? Офіційна біографія про нього каже: «Микола Нилович Шниріков народився  в селі Комарово Стародолинського району Смоленської області в селянській родині. У 1938 році Микола був призваний до Червоної Армії, приймав участь у фінській  війні. По закінченню строку служби звільнився в запас, а на початку війни був призваний в прикордонні війська. 27 березня 1945 року відділення прикордонників Мукачівського прикордонного загону вступило у бій із бандою чисельністю до триста чоловік. Бандити оточили прикордонників. Необхідно було прориватися і відходити. Єфрейтор Шниріков прикривав відхід своїх товаришів. Він разив ворога із  ручного кулемета, поки не скінчилися патрони. Тяжко пораненого, занепритомнівшого прикордонника бандити захопили в полон і намагалися вирвати у нього військові відомості. Не добившись нічого, вони жорстоко розправилися з героєм. Ім’я Миколи Ниловича Шнирікова присвоєно прикордонній заставі 27 квітня 1964 року».

Втім, пошук деталей про цього персонажа виводить на цікаві нюанси. Так,  відверто «ватні»  ресурси вказують, що під загоном бандитів мався на увазі загін сотника Вепра (в інших джерелах – Вір), який перебував під керівництвом Романа Шухевича.  Залишившись прикривати відхід прикордонників, Шниріков начебто вбив до тридцяти противників. Полоненого «бандити», згідно згаданих ресурсів, прив’язали до двох зігнутих берізок, котрі, вивільнившись, розірвали відважного прикордонника.

Чесно кажучи, після викривання десятків, якщо не сотень ««совєцьких» міфів, які не мали нічого спільного з реальністю, або були перекручені до протилежного змісту, повірити в справжність даної історії важко.  Було б доцільно фаховим історикам, які мають доступ до архівів, перевірити справжність всієї цієї історії.

Олег Супруненко, За матеріялами довідника «Архітектурні, історичні та природні цінності Берегівщини» для Beregovo.Today

Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 

вологість:

тиск:

вітер: