Берегівський громадський центр привітав подарунками дітей закарпатців, загиблих у війні за Україну

12/22/2015 Перегляди 1591 Коментарі 0
Вже понад рік діє неформальний Берегівський громадський центр «Кожен може допомогти», діяльність якого регулярно висвітлює наш сайт.
(див. «У Берегівському Громадському Центрі в’яжуть сітки, «сушать» борщ та збирають допомогу для фронту») Волонтерами центру стали десятки людей, котрі беруть участь в роботі практично щодня (серед таких не лише берегівчани, а й декілька вимушених переселенців з Донецька, зокрема, й молода дівчина, яка нині вчиться в медичному коледжі). 

Ще більше людей просто час по часу допомагають, жертвуючи гроші або приносячи до центру продукти, іграшки, одяг – все це одразу пакується й відправляється як для потреб закарпатських бійців в «зоні АТО», так і для переселенців. Окремим напрямом роботи центру стала опіка над бійцями, які потрапляють до Берегівської психіатричної лікарні після важких фронтових стресів. В лікарні бійці проводять необхідний курс реабілітації, котрій дуже допомагає неформальна турбота співчуваючих берегівчан, які готують для воїнів домашню їжу, намагаються вирішити поточні побутові проблеми, просто спілкуються, показують місто та район, всіляко доводять, що фронтовики не забуті й шановані.

Слід відмітити, що за час роботи центру «Кожен може допомогти» в нього з’явилося кілька постійних помічників-партнерів, серед яких варто відзначити Берегівський медичний коледж, Берегівську українську гімназію, Мужіївську ЗОШ І-ІІІ ступеню та ЗОШ села Квасово – з цих навчальних закладів регулярно поступають набори продуктів,  обереги, виготовлені дитячими руками (їх дуже цінують на фронті), випічка, зібраний одяг та білизна, засоби гігієни та багато іншого. Не залишаються осторонь підприємці Берегівщини, здебільшого це ті дрібні бізнесмени, що й самі не надто жирують в тяжкий час, проте не можуть не поділитися з земляками, яким зараз найважче. Такі бізнесмени не намагаються висвітлювати свої вчинки в пресі, просто мовчки надають кошти, які вкрай необхідні – наприклад, на розсилку великих посилок «Новою Поштою» та аналогічні потреби.
 
До свята Святого Миколая центр «Кожен може допомогти» вирішив зробити акцію, що вийшла на рівень всієї області. Із зібраних коштів, переданих благодійниками, а також з подарунків, які дехто зібрав в адресному порядку, конкретним родинам, були сформовані святкові набори, які дітям було вручено в дні, коли все Закарпаття шанує Миколая. З чималими складнощами волонтерам центру вдалося отримати інформацію про кількість родин, де неповнолітні діти лишилися без батька, котрий загинув в АТО.








По Закарпаттю таких дітей виявилось 59, в трьох десятках родин. Деколи аж троє дітей одразу ставали напівсиротами, часто – двоє, є серед дітей такі, що вже цілком відчувають трагедію, бо вже майже дорослі, і зовсім маленькі, котрі ростуть тепер без батька й не розуміють, чому він не повертається додому. Волонтери віднеслись до справи неформально, і до родин, чиї діти мали б отримати подарунки, віднесли й таку, наприклад, де загинув не батько, а старший брат в багатодітній (аж шестеро!) родині.

Так сталося, що четверо загиблих на Берегівщини (троє берегівчан та мешканець Батьова) були настільки молодими, що ще й не мали дітей. Відтак, подарунок передали онуку одного з загиблих, найстаршого добровольця, котрий пішов на фронт вже в солідному віці… Найбільше родин, до яких завітали берегівські волонтери, виявилося на Мукачівщині – аж п’ятнадцять. Дітям  фронтовиків Ужгородщини (їх виявилося дев’ять) подарунки від Миколая передали для вручення під час урочистого шанування в обласному центрі. Розвезли святкові набори й на Виноградівщину, знайшли спосіб доставити їх в Тячівський та Рахівський район.

Таким чином, волонтерський центр з Берегова охопив всю область. До благочинної акції долучилася й страхова компанія «Княжа», яка вирішила зробити дітям загиблих бійців по-княжому щедрий дар. Була оголошена акція «Напиши листа Святому Миколаю», аби діти написали про найбажаніший для себе подарунок. Щоправда, вийшла не надто зручна ситуація. Діти, котрі дізналися про акцію, поставилися до неї по різному. Одні попросили бажану іграшку чи одежу (одна з дівчаток попросила гарну вишиванку), інші ж не стали скромничати й забажали фотоапарат, планшет чи смартфон. І «Княжа» мусила виконати всі побажання.







Вочевидь, до наступних свят цей нюанс буде враховано, і щедрі благодійники знайдуть оптимальний підхід, аби скромні діти не виявлялися обділеними перед більш сміливими в своїх побажаннях, а про саму акцію дізналося більше дітей. Подарунки від «Княжої» також були доставлені адресатам берегівськими волонтерами. 





Це була їх перша подібна акція, непросто було приходити в родини, де часом зовсім юні мами залишилися самі із дітьми і купою проблем, котрі вимагають вирішення – чи це пільги на комунальні послуги, які на папері є, а в реалі – нема, чи гроші на поліпшення житлових умов, які знов таки, на папері є, а в реалі купівля житла виявляється складною, клопіткою справою. Дехто з родин проявляє настирливість і отримає від держави все, що належить в якості хоч-якоїсь компенсації за втрату найціннішого – чоловіка та батька. Інші ж опускають руки – «та все в нас добре, нічого не треба» - коли в очі кидається, що це не так.

Волонтери Громадського центру за результатами таких поїздок вирішили в майбутньому в міру власних сил допомагати родинам, котрим зможуть стати у пригоді (наприклад, дати хорошу юридичну консультацію, чи зв’язатися з іншими родинам із спільною бідою, аби разом їй протистояти).

Нині прийнято жалітись, немов українці дуже втомилися від війни і просто не в силах більше допомагати. Певну рацію мають ті, хто при цьому наводять економічні аргументи – немає в людей зайвих грошей, дехто ледь доживає від пенсії до пенсії, чи від зарплати до зарплати. Втім, це не є вичерпним  аргументом на захист власної байдужості.

Адже можна просто прийти й годинку-дві допомогти своєю працею – нарізати хліба для сухарів (вони в супових наборах дуже затребувані серед бійців), почистити овочів, з яких в центрі виготовляють сухі борщі, пофасувати зібрані речі, відвідати в психлікарні бійців… На жаль, досить формально до допомоги ставляться й декотрі берегівські школи.  Хіба не можна організувати для учнів практичні уроки домоводства,  щоб діти почистили овочів чи порізали хліба – тим самим зробивши велику роботу, яку оцінять на фронті? Хіба нововведені уроки патріотичного виховання не краще перевести в реальну площину – замість формалізованих лекцій «для галочки»?  В цьому питанні берегівським освітянам є над чим подумати.

Після того, як на власні очі побачиш дітей, котрі назавжди лишилися без батьків, ще гостріше відчуваєш ненормальність ситуації, коли їхні однолітки живуть в абсолютно паралельному світі, складеному з комп’ютерних ігор та соцмережевих розваг – і немає кому повернути їх в реальний світ. Хоча б на годинку-дві!

«Кожен може допомогти» - просте й зрозуміле гасло, але доходить не до всіх. А допоки не дійде як не до всіх, то хоча б до більшості, навряд чи ця важка війна, котру багато хто воліє не помічати, закінчиться гідною Перемогою.

Олег Супруненко

Матеріали по темі:
Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 

вологість:

тиск:

вітер:

Loading...