В селі Гут є зниклий замок та секретне фруктосховище

16.12.2015 Перегляди 1901 Коментарі 1
Серед берегівчан село Гут (за радянських часів було Гараздівкою) відомо насамперед своїм лісом, куди полюбляють навідатись численні грибники. На повороті з головної траси, «біля лева» (дивного пам’ятника соцреалізму, нині ще й кітчево розфарбованого згідно сучасних культурних тенденцій) в сезон завжди стоїть чимало збирачів грибів, переважно циган, які на місті реалізують зібраний зранку лісовий врожай.
Сьогодні ж до цього лісу по гриби відправляються навіть туристи, які залишаються в Берегові на тривалий час, і шукають собі розваг поміж лікувальними купаннями в басейнах.



А чим цікаве саме невеличке (населення – 1353 чоловіки) село Гут? За археологічними дослідженнями, на території мочара Сернє біля нинішнього села жили кельти. В південній частині в околицях села, на сільськогосподарських землях, розміщена пам’ятка археології – «куштановицький могильник».  Перші письмові згадки про Гут знайдені в документах 1312 та 1323 років. В вірчій грамоті згадується  територія, як власність сім’ї Гуті (Син Шімона – Шупрун де Гуті). В 1466 році в письмових джерелах згадується  земляне укріплення родини Гуті,  на височині, огороджене водою між Кіш Гут (Маленький Гут) та Нодь Гут (Великий Гут). Після поразки в революції 1848 року село Гут перейшло у власність до родини графа Шонборна.  (На будівлі місцевої середньої школи в 2007 році вивішена мармурова меморіальна дошка, присвячена угорським героям національного визвольного руху 1848-1849 рр.).  В 1946 році село було перейменовано в Гараздівку. На його околиці була влаштована військова частина, яка нині є закинутою та руйнується.  Це добрий десяток житлових споруд, у затишному місці, серед дерев, і дуже прикро, що такий об’єкт пропадає. За словами місцевих, військову частину не раз перекупали різні «господарюючі суб’єкти», що на неї чекає, наразі невідомо. На території частини зберігся пам’ятник на честь героїв-саперів.







Серед любителів історії та оборонних споруд село Гут відоме своїм замком  «Гутівар» – одним з найменш вивчених укріплень Закарпаття. Про цей форпост практично нічого не відомо, тільки окремі угорські дослідники мимохідь згадують Гутівар в своїх працях.  Немає точних відомостей, коли в районі сьогоднішнього села Гут з’явилось перше міцне укріплення.  Можливо, це сталося ще на першому етапі формування кордонів угорського королівства, тобто в 11-му столітті.  Для будівництва була обрана ділянка в місці злиття двох річок – Єсено (Jeszeno) та Нодьвіз (Nagyviz). Навколишні землі були сильно заболоченими, що сприяло природному захисту укріплення, яке було посилене насипним валом та ровом.  Пізніше укріплення стало замком, що мав грушевидну форму (принаймні, так його бачать угорські історики).

Замок став центром володінь угорського роду Гуті, від цього імені отримало назву і село, и сам замок  («Гуті вар», «Guti var»). Цікаво, що в народі це укріплення назвали «Кішмункач» («Kismunkacs»), тобто «Малий Мункач», по сучасному – Мале Мукачево. Історія «Гуті вара» закінчилася в 1566 році, коли село разом із замком знищили татари в ході свого чергового набігу.



На жаль, сьогодні побачити якісь руїни, на кшталт живописних решток Невицького, королевського «Нялабу» чи виноградівського «Канкова» не вийде. Можна хіба визначити місце, де він був, бо відомо - на території укріплення нині розмістилися реформатська церква, дитячий садок, школа та інші будівлі.  Можна простежити залишки земляних укріплень на протязі всього періоду, видно також рви та рештки валів. Втім, розібратись, чи дійсно канави та вали в центрі села є залишками  стародавнього замку, а не сучасний рельєф, нефахівцеві навряд чи вдасться. Археологічних досліджень на території «Гуті вару» не велося – хіба що колись ним зацікавляться нові генерації закарпатських істориків. А ось вулиця із назвою  «Kismunkacs» в селі залишилася, якраз в районі зниклого замку.  Тобто, якщо хтось захоче відвідати Гут задля історичних руїн, то його чекає розчарування.

Втім, це не значить, що більше тут немає нічого цікавого. В самому селі вартий уваги реформатський храм 1830 року, поруч з яким є невеликий монумент на честь загиблих в Першу світову війну. На території Закарпаття такі пам’ятники не така вже й рідкість (як і по Західній Україні), а ось на решті території нашої країни згадок про Першу світову практично нема - радянська влада вважала, що навіть невинні жертви Імперіалістичної війни (саме так її називали, допоки не гримнула Друга світова) не заслуговують на згадку.





У сквері в центрі села є також традиційний для Берегівщини меморіал на честь загиблих від сталінських репресій (під час т.зв. «маленької роботи» - приводу, під яким в листопаді 1944 чоловіків забирали до тюрем чи таборів).

В сквері розмістився також незвичний пам’ятник королю Іштвану. Зазвичай по селах ставлять дерев’яні скульптури хрестителю угорців, а в Гуті в 2001 році постав «Stephanus Rex» із заліза.

На околицях Гуту, неподалік вище згаданої закинутої  частини, є й «секретний об’єкт» - низка потужних бункерів, залишок радянського військового комплексу. Колись, за словами місцевих, в бункерах стояли потужні ракетні тягачі, а самі ракети ховались в розташованій неподалік Чикош-Горонді (Див. «Чикош-Горонда – незвичайне та найменше село Берегівщини»).  Гутянським бункерам пощастило – їх не розкурочили на металобрухт, а перетворили на... фруктосховища.

На в’їзді до села кілька років тому мукачівські бізнесмени розбили так званий інтенсивний яблуневий сад за голландською  технологією, який швидко став плодоносити. Зібраний врожай тракторами звозиться до переобладнаних військових сховищ, а звідти взимку відправляється до Росії (принаймні, так було донедавна). Однак побачити їх не вдасться  – бункери тут добре охороняються, і до них нікого з чужих не підпускають. 
Отаким є Гут – і замок в ньому таємничий, схований під землею, і навіть сховище яблук перетворене на секретний об’єкт...

 Олег Супруненко,
За матеріялами довідника
«Архітектурні, історичні та природні цінності Берегівщини»
для Beregovo.Today
Коментарі (1)
Прохожий автору
17.12.2015 09:55:49  |  IP: 37.54.136.***
У сквері в центрі села є також традиційний для Берегівщини меморіал на честь загиблих від сталінських репресій (під час т.зв. «маленької роботи» - приводу, під яким в листопаді 1944 чоловіків забирали до тюрем чи таборів).

Не в 1944-м, а в 1945-м году

Prev1Next
Додати коментар
Введіть число
 

вологість:

тиск:

вітер: